Жителі Дніпра люблять Монастирський острів. Він не може похвалитися розмірами Труханова острова, та й цивілізація причесала його до блиску, позбавивши первозданної привабливості. Проте містяни відвідують острів із задоволенням. Чим же він привабливий? Далі на dnepr.name.
Загублений світ
За легендою, у IX столітті візантійцями тут був збудованій монастир. Знову ж таки за легендою, на острові зупинялися під час військових походів княгиня Ольга та Володимир Великий. Наскільки ці факти відповідають дійсності, залишається лише гадати.
Зате розвиток острова в період Нової історії добре вивчений. Князь Григорій Потьомкін, який розпочав будівництво Катеринослава, відзначив вигідне становище острова та мав намір звести тут університет. Рання смерть Потьомкіна в 1791 перекреслила початкові плани.
Через 26 років після смерті князя статський радник Контеніус заснував на острові училище садівництва, яке завідувало всіма парками молодого міста. Потім острів перейшов до лісового відомства, а потім і до приватної особи. Саме від прізвищ власників острова нам відомі його назви у XIX столітті – Бураковський та Богомоловський.
Назва Богословський острів носив аж до середини ХХ століття. Мало хто знає, але на острові в комунальних одноповерхових спорудах до 70-х років жили люди. Серед них був і тодішній директор парку Шевченка на прізвище (який збіг!) Монастирський. У 1956 році на острів був збудований пішохідний міст, до цього часу острів з’єднувався з материком за допомогою човнового сполучення.
Епоха відродження
Острів був натуральним шматочком дикої природи серед кам’яних джунглів. Але цивілізація робить свої корективи.
Разом з прийняттям у 1956 році генерального плану розвитку Дніпропетровська став змінюватись і вигляд острова. Збудували міст. Поставили пам’ятник Кобзареві. Збудували акваріум прісноводних риб. Канатний шлях. СРСР був країною, орієнтованою під робочих та селян, тому західну берегову лінію віддали під зони відпочинку різноманітним промисловим підприємствам. З’явився зоопарк та чудова пляжна лінія. Острів ожив, але водночас втратив свою природну родзинку. Яку ще не встиг втратити, наприклад, згаданий вище Труханів острів.
У перші роки незалежності розвиток острова припинився. Канатна дорога продовжувала працювати, хоча користувалися нею лише хоробрі люди. Зношене обладнання не змінювалося та не ремонтувалося. Втратив блиск пам’ятник Шевченку. Чучело акули-катрана в акваріумі, дякувати Богу, залишилося без змін. Частину пляжної лінії окупували нудисти, за якими з кущів підглядали допитливі підлітки.
Наприкінці 90-х, нібито за образом та подобою візантійської, було збудовано церкву. На гранітних скелях виник штучний водоспад. Пам’ятник Шевченку пофарбували срібною фарбою. Канатну дорогу залишилось пиляти на металобрухт – користі від неї вже нема.
І все-таки сюди ходять. Для кожного жителя міста це затишний куточок, де можна по-справжньому відпочити від побутового божевілля. Містяни вірять – справжня епоха відродження острова ще попереду.