У місті живе не одне покоління людей, особисте і професійне життя яких будувалося на заводі. Після таких слів усім дніпрянам спаде на думку лише одне – “Петрівка”. Так у народі називають найстарішого промислового гіганта не лише нашого регіону, а й усієї країни – Дніпровський металургійний завод, який колись іменувався підприємством імені Григорія Петровського. Саме про нього й піде мова в цій статті. Далі на dnepr.name.
Вплив діяльності металургійних підприємств на екологічний стан навколишнього середовища
Перш за все, необхідно звернути увагу на вплив металургійних підприємств на екологічний стан нашої країни. Адже чорна металургія посідає друге місце за загальною кількістю викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря після теплоенергетики. Основними джерелами викидів в атмосферу в чорній металургії є: агломераційне виробництво, виготовлення чавуну та сталі. За даними аерокосмічних досліджень снігового покриву, зона діяльності підприємств чорної металургії простягається на відстань до 60 кілометрів від джерел забруднення. Навколо металургійних комбінатів утворюються техногенні зони, де повітря, вода, сніг, ґрунт і рослинність містять широкий спектр шкідливих речовин, у тому числі надзвичайно небезпечних — свинець і ртуть.
Крім викидів в атмосферу, металургійні заводи використовують до 20-25% води від загального водоспоживання промисловими підприємствами і значно забруднюють поверхневі води.
Залежно від переважливих вітрів забруднення атмосферного повітря на територіях розміщення підприємств, наприклад, візьмемо Дніпровський металургійний завод, може спостерігатися в радіусі 20-50 км. Металургійний комплекс є одним із найпотужніших споживачів води та джерел забруднення водойм України. На виробництво 1 тонни сталевого прокату витрачається 180-200 м³ води. Водночас 30-40% стічних вод металургійних підприємств забруднені шкідливими речовинами, зокрема: фенолами, ціанідами, роданідами, марганцем, залізом, хромом, миш’яком, ванадієм та ін.
З точки зору забруднення земель зона впливу металургійного підприємства на навколишнє середовище може мати радіус 1-5 км. У ґрунті зазначеної зони впливу спостерігається значний вміст шкідливих речовин.
Заснування та перші роки діяльності Дніпровського металургійного заводу
Свою разючу історію завод розпочав у травні 1885 року. А вже 22 травня 1887 року була введена в дію перша доменна піч Олександрівського Південно-Російського металургійного комбінату потужністю 100 тонн металу на добу, яка забезпечувала 1229 робочих місць.
До 1917 року завод офіційно називався Олександрівським Південно-Російським заводом Брянського акціонерного товариства — на честь імператора Олександра III. Проте в народі підприємство назвали “Брянка”. Також зверніть увагу, прогулюючись по центральному проспекту міста Дніпро, там ще можна побачити кришки люків, які колись виготовлялися на цьому заводі.
Таким чином, виробництво заводу супроводжувалося створенням великої кількості робочих місць для тисяч робітників, що стало величезним поштовхом для культурно-економічного зростання та технічного прогресу всього регіону.
Розвиток за часів УРСР та великих війн
У 1918 році “Брянка” була націоналізована, а в 1922 році більшовики назвали завод на честь свого видатного діяча Григорія Петровського. На той час на заводі було: 6 доменних, 8 мартенівських та 9 прокатних печей; також 3 бесемерівські конвертери, допоміжні та ремонтні цехи експлуатації та обслуговування, в яких було залучено понад десять тисяч робітників.
У 1930-х роках “Петрівка” зайняла позицію провідного металургійного підприємства всього Радянського Союзу. Завод став стратегічним ланцюжком у виробництві важких металоконструкцій, постійно нарощуючи виробництво чорних металів та обладнання для військових потреб.
Період Другої світової війни став етапом великих випробувань та героїзму для заводчан і всіх жителів міста, які працювали у важких умовах, забезпечуючи фронт необхідними засобами. З нападом фашистської Німеччини на СРСР роботу заводу було призупинено, а виробничі потужності було вивезено з території України.
Робота металургійного заводу почала відновлюватися через кілька років після визволення нашого міста від фашистів, це почалося в 1943-1947 роках. Саме в ці періоди почали вводити в дію ряд цехів – доменний, мартенівський, вогнетривкий та інші.
За весь післявоєнний період завод, як і вся країна, переживав стадію стрімкого відновлення та модернізації. Залучення новітніх технологій, реконструкція і модернізація чинного обладнання та постійне навчання працівників і поліпшення їх матеріально-культурного забезпечення неминуче призводило до розширення асортименту, обсягів виробництва і, звичайно, якості продукції. Все це також дозволило заводу стати конкурентоспроможним не лише на внутрішньому ринку країни, а й на міжнародному ринку металургійної продукції.
Дніпровський металургійний завод у сучасний період
Зі здобуттям незалежності України Дніпровський металургійний завод пережив цілий ряд змін у формах власності та господарювання. Місцеві жителі, які були там у ті часи, описують цей час як найкритичніший в історії заводу. Цей період характеризується: масовими скороченнями працівників, які залишилися на роботі; заробітна плата не виплачувалася, головним чином через те, що завод загруз у боргах перед контрагентами та бюджетом, а обсяги виробництва та реалізації продукції почали значно зменшуватися.
Річ у тому, що за радянських часів діяв Держплан, в якому виробництво і збут були відокремлені одне від одного. Навіть перед найуспішнішими директорами початку 1990-х років поставало питання: як, кому і за якою ціною продавати вироблену на заводі продукцію? Тодішньому керівництву заводу довелося створювати з нуля і розвивати нові експортні канали збуту, адже навіть у нових незалежних пострадянських республіках потреба в металопрокаті різко впала, не кажучи вже про внутрішніх споживачів. Окрім ефективного менеджменту, необхідно було також займатися підвищенням якості продукції та технологічним розвитком галузі підприємства, яка б відповідала сучасним умовам.
Тому в 1996 році компанія вирішила консолідувати свою власність з державної в приватну. Водночас наступного року Кабінет Міністрів України ухвалює постанову, згідно з якою Дніпровський металургійний завод імені Петровського визнається стратегічним об’єктом промисловості, економіки та безпеки країни.
До 2007 року заводом володіли бізнес-структури фінансово-промислової групи “Приват”, наближені до олігарха та губернатора Дніпропетровської області Ігоря Коломойського.
У 2004 році Міжнародний інститут чавуну та сталі (IISI) включив Дніпровський металургійний комбінат ім. Петровського до списку найбільших виробників сталі за підсумками 2003 року. Саме тоді завод випустив понад 3,2 млн тонн сталі й посів 72 місце у світовому рейтингу за обсягами виробництва.
У грудні 2007 року акції комбінату придбала міжнародна гірничо-металургійна компанія “Evraz Group”. Нові власники перейменували завод в “Євраз-ДМЗ ім. Петровського”, але у 2016 році, у зв’язку з ухваленням закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів, “ім’я Петровського” було вилучено з назви, залишивши тільки “Evraz – Дніпровський металургійний завод”.
Вступ України до СОТ у травні 2008 року та економічна криза, що фактично почалася того ж року, на жаль, ускладнили становище заводу, спричинивши скорочення обсягів виробництва.
У березні 2018 року новим хазяїном заводу став український олігарх Олександр Ярославський, а вже в травні 2018 року завод був перейменований новими власниками на ПрАТ “Дніпровський металургійний завод”. Проте дніпряни зазвичай називають підприємство “Петрівка”, бо так їм звичніше, і щодня тричі на день: о сьомій ранку, о третій годині дня та об одинадцятій вечора лунає знаменитий заводський гудок, який можна почути чи не в кожному куточку Дніпра.
Народний музей
Також досить цікавим місцем, яке обов’язково повинен відвідати кожен житель міста, є народний музей історії Дніпровського металургійного заводу на проспекті Сергія Нігояна, у будинку №67.
Там можна дізнатися про все: чим відома компанія, як вона виникла та багато іншого. Крім того, екскурсоводи розкажуть про особливості технології виплавки та видобутку чавуну. Музей має гарне технічне оснащення та багато експонатів. У цьому музеї особливо дбайливо зберігається історія людей, які зробили внесок у розвиток нашого міста. Крім того, навряд чи хтось із відвідувачів знає, що в історії заводу був період, коли там виготовляли, уявіть собі, мармелад!
Народний музей історії ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат” розташований у колишньому інженерному клубі Кам’янського на вулиці Соборній, 14.
Отже, можна сказати, що Дніпровський металургійний комбінат – це публічне акціонерне товариство, яке є одним із найбільших підприємств гірничо-металургійного комплексу нашої країни. Крім того, цей завод є прикладом для інших підприємств у розв’язанні соціальних питань, а їх програми вважаються одними з найкращих.
Що стосується чорної металургії, то вона є важливою галуззю важкої промисловості, однією з фундаментальних ланок основи всієї народної економіки країни. Практично немає такого підприємства, яке б тією чи іншою мірою не використовувало продукцію чорної металургії, оскільки метали є основним конструкційним матеріалом для виробництва засобів і знарядь, то від його кількості і якості значною мірою залежить рівень розвитку продуктивних сил країни, темпи та масштаби технічного прогресу.
Крім своєї важливості, чорна металургія має, на жаль, і мінуси. Вони мають величезний негативний вплив на навколишнє середовище, про що вже говорилося в статті. Але, попри все це, чорна металургія є найважливішою галуззю промисловості для України. Адже наша країна є одним із найбільших виробників сталі, а Дніпровський металургійний завод – найстаріше та найбільше підприємство міста, яке має неймовірно цікавий та складний шлях створення.