Під час стрімкого індустріального розвитку нашого міста велику увагу було приділено залізничному машинобудуванню. Дніпровський вагоноремонтний завод вважається одним з найстаріших підприємств вагонобудівної промисловості в Україні. Він пройшов шлях від місцевого обслуговування до здобуття міжнародного авторитету. Далі на dnepr.name.
Історичний шлях Дніпровського вагоноремонтного заводу
Наприкінці ХІХ століття Катерининська залізниця вже була облаштована основними вагонними майстернями з 4 цехів. З метою розвитку місцевої промисловості на їхній території будували колісні та механічні цехи. Після завершення громадянської війни розпочався процес відновлення зруйнованих виробничих корпусів. У 1926 році вони послугували основою для відкриття Нижньодніпровського вагоноремонтного заводу з обслуговування пасажирських та вантажних перевезень. Вже через 2 роки він продемонстрував високу робочу продуктивність у застосуванні електронагрівачів, пневматичних верстатів для свердління та клепання під час ремонтування 800 вагонів. Незабаром персонал підприємства у складі 175 бригад взяв активну участь у достроковому виконанні першого п’ятирічного плану СРСР. Керівництво мусило раціонально організовувати працю колективу, який ремонтував багатовісні транспортери, снігоочисники та ізотермічні цистерни. У 1941 році на заваді розвитку Нижньодніпровського вагоноремонтного заводу став початок німецько-радянської війни, яка викликала дефіцит робочої сили через мобілізацію працівників на фронт. Під керівництвом начальника Коробова за 2 тижні відбулася евакуація підприємства до Барнаула. Після звільнення Дніпропетровська від окупантів у 1943 році розпочалося відновлення зруйнованого службового місця, яке зазнало збитків у понад 43 мільйони карбованців. Протягом 10 років у його реформуванні брав участь Владикавказький вагоноремонтний завод імені Кірова, а згодом – Будівельна організація залізничників. Випуск першої продукції Нижньодніпровського вагоноремонтного заводу стартував у тому ж році, ремонт вантажних вагонів через рік, а пасажирських – через 2 роки. Переорієнтувавшись на технічне обслуговування лише останніх вагонів, він успішно опановував нові технології та збільшив обсяги продукції. Підприємство посідало провідне місце у залізничному машинобудуванні техніки всього Радянського Союзу. У 1966 році воно отримало нову назву – Дніпропетровський вагоноремонтний завод. У 1970-х роках завдяки автоматизації праці та оновленню застарілого обладнання він зазнав стрімкого науково-технічного прогресу. Після розпаду Радянського Союзу підприємство опинилося у кризовому становищі через дефіцитні умови на залізницях, які призвели до падіння обсягів виробництва та зростання заборгованостей. У 1998 році воно здобуло статус відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів». Приватизація організації на початку XXI століття дозволила їй досягти економічної стабільності та зростання обсягів виробництва. У наступні роки вона знову посіла провідне місце у рейтингу вагонобудівної галузі України завдяки розгортанню потужностей для виробництва за європейськими стандартами. Попри кризу залізничного машинобудування після повномасштабного вторгнення, Дніпровський вагоноремонтний завод продовжує рухатися далі.
Внесок у вагонобудівну галузь України та міжнародне співробітництво
Протягом сторіччя Дніпровський вагоноремонтний завод відігравав важливу роль у розвитку технічного обслуговування рухомого складу в Україні. Попит на його продукцію протягом тривалого часу зберігається не лише у нашій країні, а й у Східній Європі та Азії. За ефективне забезпечення проєктування, конструювання та виробництва підприємство було нагороджене орденом Трудового Червоного Прапора, а його передові працівники здобули звання «Заслуженого ветерана праці» та «Ветерана праці».
