Російська імперія на зламі ХІХ–XX століть жила на двох пульсах – села та фабрик. Хліб і сталь, плуг і парова машина. І серед цього гулу змін саме борошномельне виробництво стало справжнім серцем південних губерній. Катеринослав тоді гудів паровими млинами, де зерно з безкраїх степів перетворювалося на борошно, яке далі вирушало у великі міста – до Москви, Петербурга, у далеке Закавказзя й навіть за кордон. Здавалося, колеса млинів крутили не лише жорна, а й саму економіку імперії.
А початок цієї історії – майже романтичний. Перший млин у Катеринославі працював не на парі, а на кінній тязі. Його поставив купець із німецького роду – Йоганн Тіссен, і не аби де, а у самому центрі на Катерининському проспекті (сучасний Яворницького). У 1803 році Тіссен прибув із Данцига до ще молодого міста й заклав справу, що згодом стала легендою. Далі на dnepr.name.
Катеринослав на межі століть
У першій половині ХІХ століття у селах Катеринославщини та інших губерній були поширені вітряки та водяні млини. Але з часом вони почали поступатися паровим, бо ті працювали з неймовірною на той час продуктивністю: 80–360 пудів зерна на добу проти скромних 25–80 на вітряках. А одними з першими почали цей процес у Катеринославі саме менонітські виробники борошна. Вони принесли в українські степи з Німеччини нові технології, що дало високу якість продукції та зростання потужностей.
Рід Тіссенів теж належав до менонітів – німецькомовної протестантської громади, яка активно переселялася на південь імперії наприкінці XVIII – початку XIX століття. Йоганн Тіссен прибув не з порожніми руками, мав певний досвід, кошти та далекоглядні плани. Одразу ж подав прохання до катеринославського земства про виділення ділянки землі. Прохання задовольнили, швидко стартувало будівництво. А запрацював новий млин у центрі міста у 1810 році.
Купці та інноватори
Місце для млина Тіссен обрав мудро, у центрі міста проминути його ніяк не могли. Підприємство швидко розросталося, справою вже керували спадкоємці засновника, які часто купували найсучасніше на той час обладнання навіть у Європі. На початку XX століття керівника млина Йоганна Тіссена офіційно визнали головним виробником борошна усього міста. Але шлях до успіху був нелегким. Ще у 1861 році власник механічного млина на кінній тязі запустив парове виробництво. Паровий двигун у 44 кінських сили крутив жорна так, що млин видавав до 300 тисяч пудів борошна та крупчатки на добу. Для того часу це була справжня індустріальна революція.
Якість мелення теж гарантувалася дуже висока, про що свідчить золота медаль, яку Тіссен отримав у 1900 році за свою продукцію на Всесвітній виставці у Парижі. Успіхом власник завдячував інженерському рішенню, бо будувався млин з урахуванням всіх тодішніх інновацій. Автоматичний механізм для крупчатки й манки зменшував людську працю й гарантував бездоганну продукцію. Триповерхова будівля сама по собі була інженерним витвором: зерно рухалося по поверхах, де проходило різні процеси: від сортування до пакування. Обладнання розмістили так, що кожен оберт жорен був точно виваженим. Грамотне поєднання парового двигуна, вальцевих жорен і логічного планування робочого процесу зробило млин Тіссена найкращим у регіоні.
Нова ера млинів
Паралельно борошномельна промисловість набирала обертів й у Таврійській губернії. Там центрами перероблювання ставали Бердянськ, Мелітополь, Перекоп, Веселе, Генічеськ. Тільки з Мелітополя щороку вивозили до 989 000 пудів пшеничного і 155 000 пудів житнього борошна. Наприкінці XIX століття млини краю, які міська влада здебільшого сприймала як домашні підприємства, вийшли на великий ринок імперії. У країні на той час вже діяло кілька тисяч млинів, з яких майже 8 000 складали водяні та вітряні. Цікаво, що парових налічувалося лише 45, але саме вони давали основний результат.
Загальна сума виробництва всіх млинів імперії дорівнювала майже 4,5 мільйона карбованців, і з них парові підприємства забезпечували понад 3,9 мільйона. Потім дрібні компанії почали поступатися великим торговим домам і товариствам, які впевнено рухали вперед ринок і нарощували обсяги борошномельного виробництва. Але на початку XX століття все раптом змінилося. Економічна криза боляче вдарила й по виробництву борошна, підприємства масово припиняли роботу. Цього не уникли й катеринославські хліботоргівельні компанії. Утрималися лише ті, хто мав млини поблизу постачальників зерна, близьке розташування до хліборобських степів врятувала від банкрутства й млин Тіссена.
Націоналізація та руїни
Тіссен запам’ятався містянам не лише як промисловець. Він займався й благодійністю: допомагав будувати навчальні заклади у Катеринославі, а на Різдво та Великдень роздавав борошно нужденним. Але це не врятувало його від розправи більшовиків. Після революції 1917 року млинарське підприємство Тіссенів спочатку обклали контрибуцією, а потім націоналізували. Така ж доля спіткала й млин Тіссена у казахському Павлодарі, куди члени родини перебралися у 1908 році. Там збудували великий вальцевий автоматичний крупчастий млин, якому теж завжди вистачало роботи та замовлень.
Націоналізоване підприємство Йоганна Тіссена перетворили на Катеринославський держмлин № 3. Колишнім власникам довелося обирати: рятуватися втечею або чекати неминучої розправи. Деяким членам родини пощастило вибратися за кордон, інших же не врятували ані заслуги, ані благодійність. Так, Йоганн Йоганнович Тіссен-молодший, попри свою доброчинну діяльність, був зраджений сусідами й загинув у 1919 році. А от його справа жила. Млин працював аж до 1930 року, потім підприємство припинило існування. Офіційно причиною стала глобальна реконструкція головного проспекту міста. Так завершилася багаторічна історія підприємства, яке справедливо вважалося гордістю Катеринослава.
Макет, що оживив минуле
На цьому можна було б поставити крапку, якби не цікава інформація. Млин у Казахстані Тіссени збудували за тим же принципом, що й катеринославський, і на відміну від першого, підприємство у Павлодарі вціліло у роки революцій та війн. Перетворене на комбінат працювало аж до 1970-х років XX століття. Потім млин теж припинив існування, і протягом багатьох років залишки старовинного триповерхового будинку з міцної обпаленої червоної цегли лякали містян проваленими вікнами. Фактично це був єдиний зразок німецької промислової архітектури початку XX століття, що зберігся у Казахстані. Але у вересні 2024 року будівлю таки зруйнували нові власники ділянки заради сучасної споруди.
Новину про знесення не зміг спокійно сприйняти інженер-будівельник Павло Готман. Він вирішив відтворити млин Тіссена – хоча б у мініатюрі. Макет планував передати Павлодарському Німецькому дому. Майстер пояснив журналістам, що зберіг всі пропорції й співвідношення, орієнтувався на старі світлини та супутникові карти. Навіть порахував кількість цеглин в отворах, щоб відновити точні розміри вікон і висоту поверхів.
Символ індустріальної долі Дніпра
Інженер Павло Готман пояснив, що на світлинах млин Тіссена мав дуже величний вигляд – триповерховий велетень із цегли в оточенні скромних хаток-мазанок. Тому й взявся за макет, щоб зберегти пам’ять про цю дивовижну споруду залишилася хоча б у такій формі. А вийшло, що зберіг ще й пам’ять про катеринославський млин Тіссена, від якого не залишилося навіть старовинних світлин.
Цей млин був для Катеринослава більше, ніж підприємством. Він задавав ритм міському життю, робив губернський центр помітним на мапі імперії й відкривав йому шлях в індустріальне майбутнє. У гуркоті млина народжувалася нова економіка, а разом із нею – й нова самосвідомість Катеринослава. Історія млина Тіссена назавжди вплелася в історію Дніпра як нагадування про силу підприємливості та прагнення талановитих купців рухати прогрес заради процвітання рідного міста.
Джерела:
- https://dv-gazeta.info/dneprnews/istoriki-rasskazali-o-melnitse-na-glavnom-prospekte-ekaterinoslava.html
- https://daz.asia/ru/tissenskie-melnitsy/
- https://www.gramota.net/article/alm20140491/fulltext
- https://vesti.dp.ua/nemetskaya-diaspora-v-zhizni-ekaterinoslava-dnepra/
- https://m.gorod.dp.ua/history/doc/yavor01-05.pdf
- https://www.gorod.dp.ua/news/187371
- https://daz.asia/ru/maket-melnitsy-tissena-izgotovil-pavlodarskij-master/