Невеличке місто Вільногірськ, що знаходиться на заході регіону, на відстані близько 90 кілометрів від обласного центру, раптом стало популярним місцем відпочинку не лише для місцевих мешканців, а і для жителів Дніпропетровщини, і навіть інших областей України. Особливо під час карантину, коли відпочинок на морі за кордоном став менш доступним. Сюди приїздять в літній сезон відпочити, засмагнути на білосніжному піску і покупатись в прозорих бірюзових водах штучно створених озер. Далі на dnepr.name.
Поціновувачі екзотики проводять тут весілля і фотосесії. Ці місця отримали навіть екзотичну назву – Вільногірські Мальдіви.
Якщо зануритись глибше за поверхневу картинку, то виникає багато запитань, на які конкретних відповідей не дають ні місцева влада, ні керівництво комбінату, який є «автором» цієї дивної місцини, ні мешканці містечка, що десятиліттями спостерігають, як розростається ця піщана феєрія.
Як виник стихійний промисловий курорт
Виникнення самого міста Вільногірськ пов’язане з промисловим освоєнням покладів титанових руд. 12 серпня 1956 року є офіційною датою заснування міста. Тоді ж почалося будівництво гірничо-металургійного комбінату.
Перший піщаний кар’єр був утворений в середині ХХ століття, і до цього часу там частково ведуться роботи. Сьогодні, за інформацією з неофіційних джерел, готуються до розробки нового кар’єру. Поруч розташований один з найбільших в Україні завод виробництва скла, сировиною для якого є пісок. Також із піску почали видобувати мінерали і виробляти ільменітові, рутилові та цирконієві концентрати. Згодом кар’єр затопили підземні води. Так і утворився стихійний промисловий курорт.
Є закрита промислова зона, проте окрема частина відкрита для відпочивальників. Ця місцина дійсно має екзотичну красу. Білосніжний пісок – це промита суміш , яку викачують зі штучного озера в пошуках корисних копалин. Цим піском засипана вже величезна територія навколо міста. Процес продовжується, чорноземи перетворюються на білосніжні дюни.
Небезпечна зона?
Чи придатна ця зона для відпочинку? Місцеві говорять про радіоактивність пісків. Але дозиметр показує допустиму норму. А ось купатись тут справді небезпечно. Дно рукотворних озер теж піщане.
Невідома глибина затопленого кар’єру, а ще рухливі сипучі піски здатні засмоктувати в разі попадання в них предмети, тварин чи людей. Водоймище ніхто не обстежував. Дивує низька температура води і холодний пісок навіть у спекотну погоду.
Відпочинок без комфорту
Може саме тому місцева влада не надає офіційного дозволу на створення зони відпочинку. Але і заборонних табличок немає. Немає тут і ніякого укриття від сонця, туалету, урн для сміття, ніяких пляжних атрибутів. А людей в сезон з кожним роком все більше.
В активній промисловій зоні вирує вода, насичена піском. Там є пряма небезпека. Територія охороняється, на перший погляд, лише застережними написами, але непроханих гостей, особливо з фото та відеотехнікою, помічають зразу і знімати не дозволяють.
Місцеві старожили кажуть, що їм з дитинства категорично не дозволяли ходити в кар’єр. Сьогодні для відкритої зони такої заборони немає. Зі стихійного пляжу видно техніку, яка викачує пісок з водою.
Оця утаємниченість, відсутність інформації і якась кругова порука між керівництвом міста і комбінатом породжують не безпідставні підозри. Але це вже тема для іншого дослідження.
Не все так гарно на Вільногірських Мальдівах…