Сучасні люди звикли до всіляких благ цивілізації й не уявляють свого життя без електрики, води з крана, пральної машини, холодильника. Те саме можна сказати й про каналізацію, бо ще декілька десятків років тому жителі Катеринославщині (Дніпра) не мали централізованого водопостачання та каналізаційних стоків. Каналізація — один з головних елементів комфортного життя людини. Далі на dnepr.name.
Воду дніпрянам колись доставляли водовози, а нечистоти мешканці міста вивозили своїм коштом, отримавши на це дозвіл міської управи. Читаючи тогочасну пресу, можна уявити, який запах був у місті й де було все сміття та фекалії.
Історія створення каналізації
В другій половині XIX століття в Катеринославі створили спеціальний асенізаційний обоз, що функціонував за кошти громад. Там було 10 возів та підвіз, які вивозили нечистоти з приватних осель та громадських забудов. 4 лютого 1879 року створили постійну санітарну комісію, в підпорядкуванні якої був асенізаційний обоз. Також вони стягували платню за очищення дворів та відхожих місць. За це домовласники повинні були платити 70 копійок за 45 відерну діжу нечистот. В обов’язок асенізаційного обозу входив і вивіз помиїв, що коштувало дніпрянам 50 копійок за кожну діжку.
Найчастіше біологічні відходи перевозили асенізаторами за місто, де зливали у річку Дніпро або у вигрібні ями. Варто зазначити, що не всі містяни оплачували асенізаційний обоз, що погіршувало санітарно-епідеміологічний стан міста.
Боротьба з нечистотами
У 1880-1890-х роках в річках та струмках, що текли центром міста та регіоном почали будувати колектори. Система дощової каналізації формувалась по природним річищам річок, які перетинали місто по ярах та балках. Доповнилось все це малими колекторами та відкритими стоками.
На початку XX століття в Катеринославі дозволили викиди в зливну каналізацію стічних вод при умові їх біологічного очищення. Малі очисні станції з’являлись у великих домоволодіннях, громадських установах та підприємствах.
В той час органи місцевого самоврядування намагались розв’язувати проблему адміністративними заходами, тобто, посилюючи контроль за поточним санітарним станом закладів харчування, міською торгівлею та інше. Також накладали високі штрафи на порушників, забороняли підприємницьку діяльність. Санітарний лікар оглядав садиби жителів та підприємства.
Виходом зі складної ситуації було будівництво розгалуженої каналізаційної магістралі. На початку XX століття місто було на порозі великої революційної за масштабом та наслідками комунальної індустрії.
Водопровід і труби каналізації Катеринослава
16 грудня 1868 року до міста приїжджав інженер з Одеси Фрідріх Ротман, з яким вели переговори щодо забудови водопроводу. 25 листопада 1869 року водопровід було відкрито й частина міста отримала воду. Забір води був в районі парку Шевченка, а звідти воду подавали за допомогою спеціальних установок на Соборну гору й далі розподіляли містом. Та новий водопровід лиш частково задовольнив потреби міста, а жителі скаржились, що вода була поганої якості. До 1908 року труби проклали вниз по проспекту Яворницького до ринку “Озерка”.
У 1888 році на Соборній горі збудували водонапірну башту. Містяни називали її “водокачка”. Вона вважається маловідомою забудовою Катеринослава.
З пуском води стало можливим розвивати каналізаційні мережі. Дореволюційна система каналізації складалась з невеликих керамічних труб, діаметром 12-15 сантиметрів і вкладали їх по-різному. Інколи систему клали через спеціальні цегляні коробки, а іноді в комунікаційний коридор. Також труби прокладали просто в землі. В стародавні часи було досить багато виробників керамічних труб для каналізації. Часто на території міста зустрічали старі водопровідні труди з поміткою барона Бергенгенгейма.
Поступово місто протягнуло воду до всіх його мешканців, що дозволило займатись каналізаційними мережами. Санітарія в місті, звісно, з моменту прокладання централізованої каналізації покращилась.
