Відомо, що міста, засновані в степу, вимагають штучного озеленення, в цьому переконалися вчені ще задовго до розслідувань радянських біологів. Вважається, ніби масово висаджувати дерева почали лише в середині 20 століття, але це не так. Славнозвісний Катерининський проспект у Катеринославі, перейменований пізніше на проспект Яворницького, почали прикрашати деревами ще у 19 столітті. Але цікаво в цій ситуації інше. Вже на той час по боках шосе були розташовані бульвари, де росли пірамідальні тополі, клени, ясені, в’язи, каштани, між ними – величезні кущі бузку. Називали ці бульвари Фабровськими. Аж раптом у 1897 році їх замінили на акацію за рішенням міської думи. Далі на dnepr.name.
Чому вирішили вирубати дорослі дерева?
Алеї Фабровських бульварів були зручно облаштованими, з дерев’яними бильцями, утрамбованими піском, дерева давали чудову тінь у літню спеку. Але наприкінці 1880 років у “Катеринославських губернських відомостях” почали з’являтися статті щодо застарілих дерев центрального проспекту. Мовляв, у них верхній настил зник, дають замало тіні через оголені гілки, та й лав для відпочинку бракує. Тому саме на часі оновити територію, а управа про це не піклується. Відтак навесні 1894 року міська дума ухвалила рішення про капітальну перебудову проспекту, у центральній частині було вирішено зробити трамвайні лінії, а бульвари розширити. А щоб проспект мав гарний вигляд, різноманітні дерева зібралися замінити на однакові – акацію.
Чому висаджували саме акації?
Такий вибір був невипадковим. Ще на початку 1890 років минулого століття на Київському з’їзді ботаніків обговорювали озеленення всіх великих міст імперії. І визначили, що в кожної губернії має бути своє особливе дерево, котре б добре прижилося і водночас – виділяло населений пункт з-поміж інших. Візитівкою для Києва обрали каштани, для Одеси – платан, для Катеринослава – білу акацію. Невідомо, чи брали участь у цій конференції представники від Катеринослава, але рішення було прийняте.
Аргументували, ніби акація є символом Північної Америки, має чудові квіти, котрі дарують чарівний аромат. А це сприятиме позитивному настрою тих, хто гулятиме проспектом. Крім того, це дерево добре затримує пил, газостійке, має сильні фітонцидні властивості. Тому ще й оберігатиме катеринославців від шкідливих викидів, які даватимуть машини й трамваї від шосе, розташованого неподалік від бульварів.
Боротьба за старі дерева
Невідомо, дотримувалися урядовці рекомендацій вчених чи вчасно згадали про них, коли пішла мова про озеленення, але цей вибір дерев затвердили. Реалізовувати проєкт почали влітку 1894 року, головним натхненником у газетах називали члена міської управи Парфентьєва, а керував роботами міський садівник Бауман. Почали рубати дерева спочатку на двох середніх бульварах, розташованих неподалік від міської думи: від Управської до Олександрівської вулиці (у 21 столітті це територія між центральним проспектом і вулицею Січових стрільців, яка за радянських часів носила ім’я більшовика Артема). Далі вирубка почала швидко зміщатися до центру.
Городяни стали обурюватися таким жахливим дійством, мовляв, де тепер ховатися у спеку? Та й взагалі, Фабрівські бульвари – це історична пам’ять міста, виходить, її хочуть знищити і дати нову назву. На підтримку мешканців виступив голосний міської думи Толстиков, казав, що треба зупинити вирубку. Обов’язки міського голови на той час виконував Іван Греков, отримував багато анонімних листів, в яких звинувачували мера, ніби той хоче дати бульварам своє ім’я, тому підтримує знищення Фабрівських бульварів.
Вирішальне слово залишилося за всесвітньо відомим катеринославським вченим, біологом Іваном Акінфієвим, котрий навів аргументи проти такої політики знищення дерев. Тоді дума ухвалила рішення про заборону на вирубку, але – от дивина! – пан Парфентьєв його проігнорував. Дерева продовжували знищувати навіть після особистої заборони міського голови! Робили це вночі, потайки, але ж робили! Гласні думи вже почали говорити про те, що варто притягнути порушника до кримінальної відповідальності. Але, з іншого боку, звинуватити Парфентьєва було складно, бо на місці зрубаних дерев він одразу висаджував молоду акацію. Відтак дерева були, а те, що не давали тіні – то це через те, що дуже молоді. Тому звинуватити у шкідництві не вийде.
Чому городяни так захищали Фабрівські бульвари?
Щоб відповісти на це питання, варто згадати історичні факти. Річ у тім, що за планом забудови Катеринослава 1792 року, який склав Іван Старов, ніяких бульварів у цій частині міста не передбачалося. Архітектор планував їх зробити у нагірній частині, щоб прикрасити головну вулицю на пагорбі, яку називали Середньою (відома сучасним дніпрянам, як вулиця Писаржевського). А майбутній проспект залишався широким полем, переритим канавами, де вільно паслася худоба. Все змінилося, коли до міста приїхав губернатор Андрій Фабр, котрий керував до 1857 року.
Німець за походженням, досвідчений адміністратор, його батька запросив сам князь Потьомкін працювати головним садівником Судакської долини в Криму. Коли губернатор побачив центральну вулицю Катеринослава, то жахнувся і одразу ж взявся наводити лад. Розповідали, ніби пристрасть до озеленення в нього була від батька, перейняв і талант господарювати. У середині 1850 років центральна вулиця стала гарною та охайною, прикрашеною різними деревами. Назву “Фабрівських” бульвари отримали у грудні 1872 року за найвищим дозволом імператора Олександра ІІ, клопотання подавала міська дума. Схоже, катеринославці тому так ретельно захищали старий бульвар, що пам’ятали величезне брудне поле і не хотіли, аби воно повернулося. А може, через вдячність до губернатора Фабра, тут вже складно відшукати точну відповідь.
Подальша доля акацій на центральному проспекті
Доки тривали дискусії в міській думі, дерева остаточно знищили до січня 1898 року. Довелося думцям виділяти ще й 10 тисяч карбованців на “врегулювання центрального проспекту”: благоустрій бульварів, перебудова профілів, прокладання трамвайних колій. За молодими деревами дбайливо доглядали: обкопували, поливали, обрізали гілки, аби розгалужувалися правильно. Територію таки привели до ладу, згідно з планами, а через кілька років підросли дерева і радували катеринославців запашними гронами. Навіть відомий журналіст Гіляровський, котрий відвідав Катеринослав у 1899 році, писав, що красою проспект вже міг посперечатися з найкращими вулицями європейських столиць.
На утримання бульварів міська дума виділяла окремі кошти, наприклад, у 1903 році ця сума склала 9786 карбованців. Доглядав за деревами досвідчений садівник, за поливом та станом гілок слідкували спеціально набрані сторожі. Вони постійно рівняли молоді акації, ремонтували огорожу й лави, і з часом гарний бульвар став улюбленим місцем відпочинку катеринославців. Садівники теж оцінили позитивні властивості цього дерева: невибагливе в догляді, довго утримує листя восени, має гарні ароматні грона, легко переносить спеку та брак вологи, дуже швидко росте.
Акацію настільки вподобали мешканці міста, що почали висаджувати її у приватних та міських садах, біля будинків. Коли облаштовували сквер для пам’ятника Катерині II на Соборній площі у 1846 році, для нього теж вибрали дерева з білими й жовтими гронами. У 1923 році центральний проспект перейменували на імені Карла Маркса, у 2016 році – на честь Дмитра Яворницького, і серед дерев, котрі дарують приємну тінь влітку, можна відшукати навіть висаджені в далекому 1897 році. Значна частина тих саджанців постраждала в роки Другої світової війни, багато дерев пересадили, але деякі ще залишилися. Так що сподівання біологів, висловлені наприкінці 19 століття, справдилися: акація дійсно стала візитівкою міста, якою заслужено пишалися і пишаються дніпряни. Як у 20 столітті, так і у 21-му.