Сміття протягом сотень років залишалося не лише неабиякою проблемою населених пунктів, а й своєрідним показником людської культури. Недарма приказка про те, що чисто там, де не смітять, а не там, де прибирають стала показовою. Навіть у релігії ця тема позначилася: ділянку під Єрусалимом, де скидали й спалювали відходи, називали Геєною вогненною, що пізніше стало уособленням пекла. Або хоча б згадати міфи про Геракла, недарма одним із визначних подвигів було прибирання Авгієвих конюшень. Цей вираз теж став крилатим і означає дуже брудне приміщення. Якщо брати ближче, то в Катеринославі проблема сміття теж давалася взнаки, особливо у 19 століття, коли місто почало зростати швидкими темпами. І розв’язували її в різні роки існування губернського центру по-різному. Далі на dnepr.name.
Як прибирали сміття у 19 столітті?
Відомо, що загальною практикою в усіх населених пунктах на ті часи було закопування сміття на власних подвір’ях, у кожного господаря було для цих потреб відведене окреме місце. Однак далеко не всі старанно дотримувалися встановлених правил, вистачало мешканців, котрі викидали сміття просто на вулицю за огорожу. Якщо додати до цього ще й той непотріб, який залишали після себе перехожі або торговці на базарах, стає зрозумілим, що поступово вивіз сміття перетворився на глобальну проблему для всього міста.
Однак лише у 1898 році у Катеринославі дійшли до того, щоб сформувати перший санітарний обоз, котрий брав на себе вивезення відходів. Очищення вулиць не проводили, тільки розбирали завали, санітарний контроль за процесом поклали на жандармерію. Жандарми могли перевірити, чи прибирають сміття власники будинків, закопувати дозволялося або на власному подвір’ї, або на найближчому пустирі.
Чим були небезпечні великі сміттєзвалища?
Але проблема полягала в тому, що на все місто сміттєвозів бракувало, у 1898 році працювали на цій трудовій ділянці лише 18 осіб. Бруд, відходи, що гнили на вулицях, почали викликати спалахи епідемій, тільки того ж року було зафіксовано 3847 випадків смертей від інфекцій. Тоді міська управа вирішила створити санітарне відділення, куди, крім 18 прибиральників, входили 3 лікарі, 8 фельдшерів і 1 поліцейський чиновник. Для спеціального транспорту виділили окремий дерев’яний сарай на околиці.
Саме там і розташовувався спецтранспорт – санітарно-асенізаційний обоз. Він складався з 12 парокінних возів з 26 діжками, куди завантажували рідкі нечистоти. Коней виділили 56. За цим принципом працювали очищували вулиці протягом подальших десятиліть, тільки дещо розширили штат, щоб охопити всі райони Дніпра.
Як ліквідовували післявоєнні завали?
Відомо, що за часів окупації прибиранням вулиць ніхто не переймався. Після визволення Дніпропетровська роботи було чимало, враховуючи завали, руїни будинків та гори накопиченого сміття. Заново довелося формувати бригади для санітарного міського тресту, люди працювали цілодобово. Постійно влаштовували суботники, в яких до загального прибирання долучалися мешканці.
Спеціалістів бракувало, один асенізатор обслуговував 8-9 діжок, а тверді відходи вивозили з усього міста лише 3-4 підводи. Але поступово сміттєзвалища вдалося здолати, титанічні зусилля працівників, які цілком можна порівняти з подвигом Геракла, були відзначені. У 1949 році санітарний трест з очищення було визнано найкращим.
Як розв’язував проблему сміття Дніпропетровськ у другій половині 20 століття?
У 1964 році міський трест санітарного очищення реорганізували в спеціальне автогосподарство “Дніпрокомунтранс”. Організація отримала спеціальну техніку, повний штат працівників, чого повністю вистачало на потреби в обслуговуванні великого міста. Але варто відзначити, що й сміття на ті часи вивозити доводилося набагато менше, ніж у 21 столітті. При тому, що людей у Дніпрі нараховувалося тоді набагато більше, ніж на початку 2020 років. Причина в тому, що викидали городяни не так вже й багато. В усій країні встановилася чітка система розподілу сміття. Папір і ганчірки здавали на вагу в обмін на абонемент на книжки. Пластикових пакетів не було, як і пляшок, останні виготовляли тільки зі скла, котрі потім можна було здати і отримати копійчину. Чим переважно займалися діти.
Замість пакетів брали сумки з тканини або авоськи, котрі використовували роками, а потім знаходили для них застосування на дачах. Ще в крамницях використовували грубий коричневий папір для товарів бакалії, а вже дома господині перекладали крупи та інші вироби по банках чи мішечках. М’ясну, ковбасну продукцію просто розгортали й перекладали до холодильника, а сам папір багато місця у відрі не потребував, та й розкладався дуже швидко. Пральні порошки продавали в картонних коробках, власники дач частенько їх збирали для розпалення багаття у печі чи надворі. Памперсів взагалі не було, користувалися пелюшками.
Отож і виходило, що викидали лише згорілі лампочки, скляночки з-під ліків, дрібні зламані речі, бляшанки від консервів. Харчові відходи мешканці селищ віддавали тваринам, у містах для такого сміття виділяли кілька контейнерів. В середньому – по 2 на 2-3 будинки, вивозили сміття 1 раз за пару днів, і цього вистачало, аби не утворювалися звалища на смітниках по дворах.
Складнощі зі сміттям у 21 столітті
Сучасні проблеми з вивезенням сміття, які доводиться вирішувати майже в кожному населеному пункті, стосуються, скоріше, недостатньо чіткого планування. Не вистачає місця під великі звалища, переважно через те, що сучасне сміття дуже повільно розкладається. Взяти хоча б той же пластик або памперси. Підприємство “Дніпрокомунтранс” продовжує роботу своїх попередників – санітарного тресту Катеринослава, у 2011 році його реорганізували у товариство з додатковою відповідальністю. До 2018 року спеціалісти обслуговували близько 500 000 мешканців Дніпра і продовжували зберігати статус найбільшої та найкращої компанії міста.