Сучасним українцям здається, що каналізація була у будинках завжди, але це далеко не так. Навіть такий великий губернський центр, як Катеринослав, цим похвалитися не міг. Як і більшість міст Російської імперії, до складу якої входила Україна, на початку 19 століття побутові відходи всі мешканці скидали у вигрібні ями. Їх облаштовували біля садиб або спільні – на вулицях. Потім вичищали, нечистоти зливали у балки, яри або навіть у Дніпро. Лише у середині 19 століття був створений особливий асенізаційний обоз, який утримували за кошти місцевої громади. Дослідники відзначають, що проблема з водопостачанням та каналізацією була для Катеринослава набагато важливішою, ніж забудова та благоустрій. Першим над нею розмірковував ще князь Потьомкін, історія зберегла тому вагомі докази. Далі на dnepr.name.
Без води і не туди, й не сюди
Про цей принцип знали усі: від багатих до бідних. Тому навіть для міста, яке ставили поблизу величезної річки Дніпро, проблему з водою треба було вирішувати насамперед. Кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун розповів журналістам видання “Gorod.dp.ua”, що однією з історичних загадок раннього Катеринослава був старовинний проєкт якогось дивовижного басейну. На генеральному плані 1792 року він чітко зафіксований: квадратної форми, локалізований на схід від сучасної вулиці Героїв Крут. Це була глибока яма – понад 20 метрів.
Лише після вивчення різних матеріалів вдалося відшукати відповідь. Виявилося, що Катеринослав заснували у 1787 році на Соборній горі, так він зображений на генплані 1786 року, який склав французький архітектор Клод Геруа. А от на другому плані, розробленому вітчизняним майстром Іваном Старовим у 1792 році, на горі залишилися лише центр міста, Соборна площа, Преображенський собор і Потьомкінський палац. Бо Старов одразу зрозумів, що будуть проблеми з водою і намагався донести цю думку до засновника Катеринослава князя Потьомкіна. Тоді й спроєктував квартали у низині біля Дніпра, де була тоді слобода Половиця.
Князь прислухався до відомого фахівця і наказав придумати вихід. Тоді Іван Старов запропонував побудувати на горі величезну водорозбірну конструкцію, яку сучасні дослідники назвали басейном. Розмірами він охоплював усю площу. Якимось чином туди планували доставляти й тримати воду для забезпечення міста, ось така дивовижна каналізаційна система. Яму викопали, але реалізувати задум не встигли, бо князь Потьомкін помер, його ідеї забулися, роботи згорнули. А от яма залишилася на десятиліття. І калічилося там чимало містян. Дали раду їй лише у середині 20 століття.
Перші спроби створити каналізаційну систему
Катеринослав постійно розростався, збільшувалася кількість промислових та торгових підприємств, а разом із цим – і населення. Відтак проблема каналізації стояла першою у переліку нагальних. У другій половині 19 століття керівництво міста взялося за спорудження систем зливової каналізації. Їх вирішили розташувати на місцях природних стоків струмків і річок, які протікали через місто. Найбільший колектор увібрав річку Жабокряч, яка витікала з балки Довгої: від вулиці Південної до Воскресенської і впадала у Дніпро. Невеличкі очисні станції встановили при великих домоволодіннях та деяких підприємствах, їх будували за кошт власників. Треба було зробити передоплату і надати проєкт до міської управи. Оплата становила 15 копійок за відро на добу. Перед зливом вода потрапляла до спеціального колодязя, де агенти міської управи постійно брали проби на аналіз. Час від часу проводили очищення.
Створення каналізаційної системи на початку 20 століття
На деякий час цих заходів вистачило, але у 1900 роках проблема знову почала даватися взнаки. Адже з 1865 до 1917 року населення міста зросло вдесятеро. Санітарний стан Катеринослава неодноразово обговорювали на засіданнях міської думи і врешті решт вирішили звернутися до приватних промисловців. Першопрохідцем у цій галузі став місцевий інженер-технолог Ілля Юхимович Бродський. Як сказали б у 21 столітті, міська влада уклала інвестиційний проєкт на основі угоди. Бродський після тривалих міркувань вирішив залучити ще й інших небайдужих містян. Так у 1907 році утворилося “Південне центральне каналізаційне бюро І.Є. Бродського і Ко”, яке опікувалося очищенням стічних вод біологічним способом.
Бродський створив перший каналізаційний колектор у Катеринославі, який продовжує функціонувати у 21 столітті. Під Бюро виокремив власний приватний будинок на вулиці Клубній, 10 (сучасна Воскресенська). Колектор обслуговував центр міста: від Пушкінського проспекту через вулицю Садову (сучасна Фабра), Стародворянську (Володимира Великого) і завершувався очисною станцією на Воскресенській.
Кошти на масштабний проєкт
Таке будівництво вимагало чималих грошей, яких не могли виділити ані влада міста, ані промисловці. До того ж доходи відчутно знизилися через революцію 1905 року і Першу світову війну. Вихід запропонував тодішній міський голова Іван Езау. Він ввів практику міських облігаційних позик та застави міського майна, ще й взяв у Парижі кредит на 5 мільйонів карбованців золотом. На ці кошти вдалося збудувати не лише новий водопровід та каналізацію, а й другу лінію міського трамвая від вокзалу до Брянського заводу, покласти бруківку на багатьох вулицях.
А ще – відкрити 2 гімназії для дівчат та 2 училища для хлопчиків, купити обладнання для нового критого ринку. Витрати були величезними, але мудрий голова все прорахував правильно. Після цих нововведень міський бюджет зріс уп’ятеро, тож з кредитом вдалося розрахуватися. Господарники ще й визначили найкращі маршрути прокладання каналізаційних колекторів у місті. І у 1910 році каналізацію провели аж до нагірної частини Катеринослава.
Активність катеринославських промисловців
Варто відзначити, що й міські промисловці не залишилися осторонь. Не одразу, але вони зрозуміли, що справа ця вигідна, продукція знадобиться не лише у Катеринославі. Кількість учасників можна простежити за надписами на старовинних каналізаційних люках, які збереглися на деяких вулицях Дніпра навіть у 21 столітті. Українські дослідники називають у цьому переліку чавуноливарний завод “Панус” і завод Хельстрема та Морозова, розташовані у селищі Амур (сучасний Амур-Нижньодніпровський район міста), заводи “Машиноруд” з Брянської вулиці та Ельгот з Чечелівки. Ще виготовляла люки технічна контора акціонерного товариства “К. Зігель”, але їх виробів не збереглося. А от контора Платса настільки захопилася новим виробництвом, що забезпечила продукцією не лише значну частину Катеринослава, а й чимало міст по всьому півдні України.
Масштабна каналізаційна система
Початком її будівництва став 1913 рік, у січні губернська управа призначила головним інженером робіт Петра Горбачова, з яким уклала угоду. За його проєктом каналізаційна мережа міста налічувала 43 версти, загальний обсяг очищення визначили у 500 000 відер на добу. Вартість склала 1 мільйон 525 000 карбованців. Навесні розглянули проєкт і одразу ж почалися роботи. У 1914 році забезпечили нагірну частину від Соборної до Успенської площі, у центрі – Первозванівську, Каретну, Торгову, Управську вулиці, Пушкінський проспект і вулиці, прилеглі до Канатної.
До речі, те, що у Дніпрі – найдовша у Європі набережна, забезпечив саме каналізаційний і водяний колектор. На ньому набережна й будувалася – за пропозицією інженера Бориса Мільмана. Підрядником щодо підключення нових абонентів до міської каналізаційної мережі у 1917 році міська управа обрала торговий дім “А.Майданський та сини”. Так, Катеринослав став одним із перших 18 міст Російської імперії, де провели центральну каналізацію. І було б чим пишатися, коли б стоки не скидали до Дніпра. Втім, ця проблема залишається актуальною і для 21 століття.