Яких отруйних тварин можливо зустріти в Україні і як з ними не стикатися?

Ми завжди вважали, що наш дім, наш рідний двір та наші улюблені дачі поряд із звичним лісом є та будуть для нас місцями, де ми у цілковитій безпеці, пише dnepr.name. А якщо ми вам скажемо, що це не так? Що є небезпека? Щось незвичне. Те, що лякає своєю невідомістю.

Українські ліса зовсім не схожі на джунглі Амазонки, а річки не є життеплощею для крокодилів. По полях у нас не бігають леви або тигри, а лише іноді гуляють кізоньки та корівки. Немає в нас акул, на кожному кроці ми не побачимо удавів чи анаконду. А що тоді може заважати нашій цілковитій безпеці?  Невже у нашій країні є істоти, які спроможні позбавити нас життя чи неабияк попсувати здоров’я?

Усі ці істоти, про яких ви сьогодні дізнаєтесь, їх можливо любити, ними можливо захоплюватися, є люди які їх тримають навіть у дома заради естетичного задоволення чи через велику любов до екзотики. Деякі люди розводять їх та вважають своїми домашніми улюбленцями.  Про них можна читати, розглядаючи барвисто ілюстровані альбоми. Але краще, якщо ви нічого не знаєте про цих істот, триматися від них подалі, виходячи з агресивних властивостей і отруйності.

Українська “чорна вдова”: каракурт 

1

Почнемо з каракуртів, що є видом павуків з роду чорних вдів. Мабуть, ви знаєте такий вид. Дуже багато цікавих або ж навіть моторошних історій довкола цих бешкетників які більш усього живуть на території Австралії. Але в нас також є ці павуки, латинська назва яких детально передає зовнішні морфологічні ознаки: чорний колір впадає у вічі. Але наші каракурти ще й мають тринадцять точок або плям на верхній стороні черевця, досить часто жовтого або червоного кольору. Кожна з цих плямок нібито говорить людині: “Не підходь, я можу бути небезпечним!”

На території Одеської області одна з “українських чорних вдов” вклала на реанімаційне ліжко 30-річну жінку. Мешканка села Тузли ввечері відпочивала з чоловіком біля лиману, коли її за ногу щось вжалило. Інтенсивна терапія і більше доби нескінченних крапельниць знадобилося, щоб очистити організм від отрути. Больовий синдром, інтоксикація та набряк – це лише невелика частина того, що може зробити каракурт. 

Отрута каракурта, або Чорної вдови, сильніша, ніж у гримучої змії або скорпіона, розповідають фахівці. Помітити укус цього українця дуже легко – він відразу викликає біль і печіння, хоча були і випадки, коли укус нагадував укол шпильки, а потерпілий не відчув його відразу. Перші прояви укусу павука можуть проявляються через 10-20 хвилин, але, найчастіше, потерпілий відчуває укус десь через хвилину. 

Людина зустрічається з каракуртом досить часто, але десятки і навіть сотні цих контактів залишаються непоміченими. Каракурт досить ніжне створіння, вбити яке можливо лише трошки придавивши в складках одягу. Але при відповідних для укусу умовах він може захищаючись, прокусити шкіру людини і ввести мікроскопічну дозу отрути. На токсичність отрути каракурта впливає багато чинників: сезонних, вікових, статевих та ін. Особливою токсичністю відрізняється отрута статевозрілих жіночих особин. Каракурти починають кусатися в травні – початку червня. Пік активності павуків спостерігається в липні-серпні, в цей же час значно зростає і токсичність їх отрути.

Найбільш частими зустрічі людей з павуками і відповідно злощасні укуси відбуваються тоді, коли люди під час відпочинку або роботи на природі відвідують місця постійного проживання каракуртів. Надійно убезпечити себе від небезпечних зустрічей можна виконуючи прості правила:

  • для стоянки в польових умовах вибирайте рівні ділянки без каменів, тріщин, великої кількості нір гризунів, скупчень сухої трави, павутини в поглибленнях ґрунту і на рослинах, тобто місця, непридатні для проживання павуків;
  • щільно закривайте вхід в намет або використовуйте спеціальні пологи, не залишайте намет відкритою на цілий день.

Маленькі, але дуже небезпечні: кліщі

1

Фахівці застерігають, що людська безпечність може мати фатальні наслідки. За статистикою на сьогоднішній день дуже багато кліщів несуть з собою хворобу Лайма. 

Наталія увійшла в цю статистику, коли два роки тому її в саду вкусив кліщ. Невеличка секундна біль, а на нозі велика червона пляма яка тільки і робила, що набухала та збільшилася у розмірах. До лікаря жінка звернулася лише через три місяці, коли стало боліти все тіло, з’явилася апатія і постійно не вистачає сил. 

Кліщі не відразу доводять своїм укусом до нестерпного болю. З часом усі суглоби збільшуються та дуже сильно болять, дуже часто тоді, коли людина навіть забуває про якийсь там укус. Іноді медики навіть не думають, що це може бути укус кліща. Досить часто вони вважають, що це артроз і тільки через рік, коли на шиї збільшуються лімфовузли, виявляють хворобу Лайма. 

Кліщі найбільш активні в травні-червні і в серпні-вересні. Небезпечні комахи живуть переважно в сирих і вологих місцях, на прогрітих сонцем схилах, у високій траві, кущах, у стежок і лісових доріг. Будьте обачні в такій місцевості.

Що робити заради своєї безпеки? У міських парках ризик зіткнутися з цими малоприємними комахами трохи нижче, ніж в “дикому” лісі. Якщо ви зібралися на відпочинок на природі, надіньте краще світлий одяг (на ній краще видно кліщів). Також не слід забувати про шкарпетки і віддавати перевагу закритому поряд. Використовуйте також спеціальні аерозолі, які відлякують кліщів.

Не забувайте, що, крім людей, жертвами кліщів можуть стати і домашні тварини. Якщо йдете гуляти зі своїм песелем – не забувайте, як тільки повертаєтесь додому, перевірити свого домашнього улюбленця. 

Великий братець восьмилапий: тарантул

т

Не тільки кліщі приходять до людей під час потепління. Є ще Південноросійські тарантули, яких в Україні набагато більше ніж того потребує звичайна ввічливість гостей. Розплодилися ці гості, насамперед, на території Запорізької області. Але вже у 2018 році кількість випадків коли їх можливо було побачити на території Дніпра перевищила більш 800. Дуже часто їх можливо зустріти на степовій ділянці. Самки виповзли зі своїх глибоких земляних нір, наплели павутини і відклали яйця. Майбутнє потомство носять на черевці, щоб, так би мовити, не випускати з поля зору. Дуже турботливі матусі. 

Тільки рослинність повинна бути рідкісна. Вони риють там норки. В кінці липня-початку серпня з кокона з’являються багато дитин-павучат. Приблизно через тиждень самка виходить з норки і по одному струшує малюків. Вони живуть в норах, глибиною до 60 см. На серпень припадає період спарування, і самка тягає на черевці кокон, в якому потім з’являються паучата. Природно, що, захищаючи своє потомство, вона може вкусити людину.

Волохатого тарантула найчастіше ризикують зустріти дачники і мешканці сільської місцевості, які працюють на своїх городах, а ще відпочиваючі на природі. Втративши свою нірку самка павука може випадково сховатися під побутовими предметами у дворах житлових будинків, у взутті, залишеної на порозі. Так що краще зайвий раз обтрусити улюблені кросівки або кеди.

Тарантул отруйний, але люди йому не дуже цікаві. Дуже рідко коли людина стає жертвою укуса тарантула. Для цього людині потрібно буквально дістати тарантула. Вони дуже витривалі та спокійні істоти, набридити їм та докучати дуже важке завдання.  Укус викликає локальну припухлість і сильні больові відчуття. Крім того, саме в серпні, за словами медиків, отрута павуків стає особливо отруйним.

Невелика зебра-кругопряд: аргіопа 

1

Зебра, павук-оса, жовтий плямистик, полосатий – як тільки не називають Аргіопу у нашій країні, яка є видом аранеоморфних павуків та представником великого сімейства павуків-кругопрядов. І це не дивно, це один з найцікавіших візуально павуків в Україні. Але не тільки своїм винятковим образом виділяється павук. Однією з характерних відмінних рис даної групи є їх здатність розселятися за допомогою павутинок з висхідними потоками повітря. Дана особливість біології частково визначає заселення південними видами північних територій.

Аргіопи – це «індикатор глобального потепління». Природна зона його проживання – лісостепові і степові частини суші, для яких характерний сухий, жаркий клімат. Але з кожним роком ці павуки мігрують все далі на північ. І якщо раніше павук-зебра традиційно жив в Криму і на південному сході України, то тепер його можуть зустріти жителі Дніпропетровської та Кіровоградської областей. 

Одна з особливостей Арніопи – її павутиння, яка має дуже складну та цікаву конструкцію. Павук розташовується в її центрі і висить черевцем догори. Помітити павутину досить просто – вона складається з звивистих смуг, що йдуть вгору і вниз.

Не дивлячись на те, що яд аргіопи вважається дуже слабким для людини, проте не думайте, що її укус не доставить вам клопоту у життя. Найгірше буде, якщо людина має алергію на складові отрути павука. У більшості випадків наслідками укусу стають нариви, але в окремих випадках може розвинутися і некроз тканини.

Аргіопи – досить великий павук. Довжина тіла дорослої самки в середньому становить 3 сантиметри, але зустрічаються і більші екземпляри. к і серед багатьох видів павуків саме самці аргіопи набагато менші та слабкіші в порівнянні з самками виду. Та, як у людей, саме самку аргіопи набагато легше запримітити через те, що саме вона є прикладом повноцінної яскравості виду. Голова має чорне забарвлення, головогрудь вкрита густими волосками попелястого кольору, черевце смугасте (чергуються яскраві жовті та чорні смужки). Ноги самок дуже довгі, пофарбовані в чорний колір з блідими жовтими кільцями. Самці не мають такої яскравого забарвлення, їх тіло має або чорний, або сірий колір.

Не дивіться на нього, забирайтесь геть: погрібний павук

1

На латині цей павук має досить красномовну назву «Segestria florentina Rossi», але це не робить його менш небезпечним. Цей павук відноситься до класу Арханідов. Порівняно невеликі істоти, довжина тіла яких не перевищує 12 міліметрів (в середньому – 1 сантиметр). Черевце погрібного павука витягнуте, за формою нагадує веретено. Головогрудь забарвлена ​​в темний колір з червонуватим або коричневим відтінком, а черевце набагато світліше з безліччю темних плям.

Погрібні павуки становлять велику небезпеку для людини, так як є власниками дуже сильної отрути, яку можна порівняти з отрутою скорпіона. Кусають павуки тільки у виняткових випадках, коли їм загрожує смертельна небезпека. Якщо взяти Погрібного павука в руки, він неодмінно вкусить і впорсне в рану дуже велику долю отрути. Наслідки можуть бути дуже неприємними. У укушених людей можуть виникати судоми, скорочення м’язів, втрата орієнтації, запаморочення, нудота і блювота, підвищення температури. Від отрути Погрібного павука звичайна миша вмирає протягом 2 хвилин. Їх яд спроможний визвати у людини навіть важке дихання, яке легко може перерости до задухи. 

Найбільш активні вони в весняно-літній період, з травня по вересень. Пік активності припадає на липень-серпень. Зіткнутися з ними можна як на природі, так і в сільських житлових приміщеннях. Мінімальний контакт з отруйними членистоногими в містах та курортних зонах. Особливо уважними треба бути в походах. Перевіряти зранку взуття, щільно закривати на блискавку намет, не кидати на землю одяг.

Про комах, які жалять: шершні 

1

Акуратніше за все потрібно звертатися з осами, до сімейства яких належать і шершні. При зустрічі з ними люди часто починають «відбиватися», інтенсивно махаючи рукам. На відміну від джмелів, шершні погано сприймають таку поведінку. Переляканий джміль теж почне літати навколо вас колами, але це не означає, що він прицілюється для атаки. Ні, джміль просто запам’ятовує місцевість і відлітає від кривдника подалі.

2

Шершень небезпечніше, і найчастіше нападає, коли люди випадково знаходять його гніздо, намагаються його поворухнути, збити каменем або підпалити. У бджоли жало зазубрені, впивається і висмикується за раз. У шершня воно велике і гостре, як шило. Він жалить кілька разів, і укус його дуже болючий. Є багато випадків коли їх укуси приводять до задухи чи больового шоку.

Дві гадюки від яких потрібно триматися подалі

2

В Україні живуть 11 видів змій, з яких тільки дві є отруйними. Це представники роду гадюк – гадюка Нікольського і степова гадюка.

Отрута змій ділять на два види: нервово-паралітичний і гемолітичний. Змії, які вражають нервово-паралітичним отрутою в Україні майже не водяться. Найнебезпечніша змія нашої країни – гадюка, володіє гемолітичним отрутою. Сироватки проти укусів гадюк в нашій країні не виробляють, а деякі імпортні в даний момент в Україні не зареєстровані, і тому їх купити проблематично. Але лікарі справляються і без протиотрут.

Будь-які змії нашої фауни можуть вкусити тільки в порядку самозахисту! Захоплені зненацька, змії сичат. Запам’ятайте! Це загрозливий сигнал, щоб їх залишили в спокої. Тому, при зустрічі не треба намагатися ловити або вбивати їх. Дайте змії можливість швидше сховатися або просто обійдіть. Гнатися за вами вона не стане ні за яких обставин. Крім того, в лісі на очі частіше трапляються безногі ящірки веретінниці, яких помилково називають мідянками. Саме цих повільних створінь найчастіше і вбивають.

Гемолітичний отрута гадюки викликає руйнування червоних кров’яних тілець крові – еритроцитів, однак, як правило, не до критичних значень. Від нього люди зазвичай не вмирають, якщо тільки отрута не викликає у людини тяжку алергічну реакцію, або якщо кількість отрути була досить високою. 

Степова гадюка (Vipera ursinii) – отруйна змія, широко відомий в Росії представник роду справжніх гадюк. Довжина тулуба рептилії з головою в середньому 45-48 см. Як і серед павуків, серед гадюк самки трохи більші за самців.

Зверху змія буро-сірого кольору з такою ж, як у звичайної гадюки, зигзагоподібної смугою вздовж хребта. Іноді ця смуга буває розбита на окремі плями. На голові є симетричний малюнок з темних плям. Абсолютно чорні особини (меланісти) серед цього виду зустрічаються дуже рідко.

Від звичайної гадюки степова, в першу чергу, відрізняється меншими розмірами. Крім того, верхня сторона голови у неї різко переходить в бічну, утворюючи виражене ребро, в результаті бічної край її морди загострений (у звичайної закруглений) і трохи піднятий над її верхньою частиною.

1

На відміну від гадюки звичайної, степова зустрічається на відкритих просторах. Недарма ж вона отримала таку назву: її улюблені місця проживання – різні типи степів. Живе вона і на кам’янистих схилах гір, альпійських луках, морських узбережжях, в прирічкових лісах, ярах, напівпустелях і слабо закріплених пісках. Її можна зустріти також на пасовищах і полях, але дуже рідко. Їй не подобається бути поряд з людьми.

Симптоми отруєння такі ж, як і при укусі інших гадюк. У зоні ураження виникає відчуття уколу, шкіра червоніє, видно слід від двох зубів. Через 10-20 хвилин в місці укусу виникає набряк, іноді значний. Через кілька годин можлива поява синців і кров’яних бульбашок. Крім цього, з’являються характерні ознаки токсичного отруєння: запаморочення і нудота, іноді блювота, сильна слабкість, озноб, болі в різних частинах тіла, прискорене серцебиття, задишка.

Тримайтеся подалі від змії, інакше вона може вкусити. Мінімальна відстань до плазуна має дорівнювати довжині його тіла. Не намагайтеся вбити змію або брати її в руки, якщо вона загинула. Були випадки, коли голова змії, навіть будучи відокремленою від тіла, рефлекторно стискала щелепи.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.