Наймасштабніша за всю історію ядерної енергетики Чорнобильська катастрофа трапилась 26 квітня 1986 року. Радіоактивна хмара пронеслась більшою частиною Європи, європейською частиною СРСР та східною частиною США. Від радіації найбільше постраждали Україна та Білорусь. Далі на dnepr.name.
Щороку у Дніпрі вшановують пам’ять жертв аварії. Ліквідатори згадують трагедію та як вона вплинула на їх життя. Андрій Кульбач, заступник голови обласної військової адміністрації, звітував, що на Дніпропетровщині проживає до 10 000 ліквідаторів ЧАЕС.
Історичні факти
Перші наслідки радіаційного впливу відчули на собі українці. Замість того, щоб проінформувати населення про небезпеку та почати негайно вживати заходи для захисту, радянська влада стала приховувати правду. Брати на себе відповідальність за трагедію було їм дуже невигідно, тому все замовчувалось. Проходив парад на 1 травня й тисячі людей зібрались на площах міст, а це було лише за 130 км від аварії. Святкова хода розпочалась, коли радіаційний фон вже перевищував норму у 500 разів. Веселі люди гуляли просто під радіоактивною хмарою. Після цього люди почали потрапляти в лікарню з ознаками променевої хвороби. Замість масових зібрань необхідно було евакуювати населення та надавати медичну допомогу, але цього не було.
Хоч у Чорнобильській зоні населення почали евакуювати, але лише ввечері 28 квітня у новинах з’явилась перша офіційна інформація стосовно трагедії. В телепрограмі “Время” прозвучало 15-секундне повідомлення про аварію. Інтенсивний викид радіації відбувався з 26 квітня по 6 травня — це була активна стадія аварії. Та ЗМІ стверджували, що аварія на ЧАЕС не загрожує населенню. Офіційне попередження опублікували в газеті тільки 5 травня й також написали про можливі методи захисту.
Інформування
Михайло Горбачов 13 травня на телебаченні розповів неправдиву та маніпуляційну інформацію стосовно аварії. Радянська влада старанно приховувала інформацію про катастрофу, тим самим наражаючи світ на небезпеку. Також говорили про теорії змов від “імперіалістичних держав”, яким в СРСР називали всі недружні країни. В історичних записах говориться, що це була реакція на те, що в Канаді та США українці почали звертатись до уряду та організацій, щоб привернути увагу до катастрофи.
Вшанування пам’яті
Кожного року у Дніпрі ліквідатори, сім’ї загиблих, правоохоронці вшановують пам’ять всіх, хто рятував світ від страшних наслідків. Зі згадок ліквідатора Анатолія Гавриша, відомо, що через рік після аварії він прибирав заражені уламки на даху зруйнованого енергоблоку. Майже всі, хто там працював, не знали нічого про трагедію. Пізніше почала проявлятись променева хвороба, але ставили діагноз серцева недостатність. В Анатолія не рухається рука та є багато захворювань внутрішніх органів та суглобів.
Олег Гаркуша також кожен рік вшановує пам’ять загиблих друзів. Він працював у Прип’яті через 3 роки після аварії й евакуйовував місцевих мешканців. Через 3 місяці після роботи в чоловіка почали відмовляти ноги та погіршувався стан здоров’я.
Віктора Рябікіна через 2 тижні після трагедії відправили у Чорнобиль. Тоді йому було тільки 20 років. Він працював у центрі міста, забезпечуючи військовий зв’язок з керівництвом. Через 6 днів роботи його накопичувач радіації показав максимальну відмітку. Чоловік згадував, що вже вдома випадало волосся.
В той страшний час було зроблено багато помилок в процесі реагуванні на вибух. Приховування інформації призвело до великих масштабів трагедії, яку ніколи неможливо буде забути. Влада та жителі Дніпропетровщини всі ці роки підтримували тих, кого найбільше торкнулась страшна подія. Допомагали постраждалим у процесі лікуванні та фінансово.
