Становий острів — один з найзагадковіших географічних об’єктів Дніпра, який майже повністю зник з мапи міста, але не з його історії. Протягом століть він відігравав важливу роль у господарському та природному житті Придніпров’я. Його доля тісно пов’язана з формуванням міста й радикальними змінами дніпровського ландшафту. Про втрачений острів Дніпра, що століттями був домівкою рибалок, джерелом природних багатств і важливою частиною історичної пам’яті міста, читайте далі на dnepr.name.
Історія заснування та розвитку Станового острова
Перші письмові згадки про Становий острів пов’язані з ім’ям відомого французького інженера та картографа Гійома де Боплана. У своєму знаменитому творі «Опис України» (1651 рік) він називає цю територію Кінським островом і детально описує її природні особливості. За свідченням чоловіка, він мав значні розміри, був укритий лісами й болотами, а також регулярно затоплювався під час весняних повеней. Водночас ділянка була важливим осередком рибальства. Місцеві рибалки, не маючи достатньо солі, використовували попіл для зберігання улову та масово сушили рибу. Основні промисли велися не лише на Дніпрі, а й на річці Самарі, що впадала у нього неподалік острова.
Назва «Становий» закріпилася за островом значно пізніше — у 18 столітті. Саме тоді запорозькі козаки почали активно використовувати його як місце для облаштування тимчасових станів і сезонних промислів, насамперед рибальських. Острів слугував своєрідною базою для господарської діяльності, пов’язаної з природними ресурсами Дніпра.
Після ліквідації Запорізької Січі доля Станового острова кардинально змінилася. Наприкінці 18 століття він увійшов до складу дніпровських маєтків князя Прозоровського, а згодом перейшов у володіння впливової та відомої родини Воронцових. Для останніх ділянка мала особливе значення. Вона стала частиною великої економії, до якої також входило село Чаплі та навколишні землі. Завдяки своєму мальовничому розташуванню та природному багатству острів вирізнявся серед інших володінь і сприймався як справжня окраса дніпровських маєтків. Наприкінці 19 — на початку 20 століття він перетворився на популярне місце відпочинку мешканців Катеринослава. Містяни приїздили сюди на пікніки, насолоджувалися природою, тишею та близькістю річки.
Підняття рівня води внаслідок створення Дніпрогесу призвело до того, що майже вся територія Воронцовського острова опинилася під водою. Уже у генеральному плані розвитку Дніпропетровська 1933 року острів фактично зникає з мапи міста: на його місці позначено суцільну водну поверхню. Лише на сході колишньої суші зберігалася довга вузька піщана коса — найвища ділянка острова, яка змогла виступити над новим рівнем Дніпра. Після завершення відбудови Дніпрогесу наприкінці 1940-х років над поверхнею залишилася лише невелика підвищена ділянка, яка отримала назву Солов’їний острів.
У 1971 році розпочалося спорудження житлових масивів Мандриківський і Лоцманський. Саме на місці давньої протоки, що колись відділяла Становий острів від Мандриківсько-Лоцманського берега, з’явилася сучасна вулиця Набережна Перемоги. Важливою частиною нового ландшафту став Дніпропетровський гребний канал. Його збудували з допомогою насипання трьох паралельних кіс завдовжки два кілометри кожна вздовж колишнього східного краю Станового острова. Навколо каналу сформувалася рекреаційна зона: облаштовувалися човникові станції, місця для відпочинку містян, а також було зведено Палац піонерів, що став осередком дитячого та молодіжного дозвілля.
Визнання та значення Станового острова
Становий острів посідає особливе місце в історії всього Придніпров’я. Свого часу він був одним з найбільших островів у дніпровській акваторії, відіграючи важливу роль у господарському, природному та людському освоєнні цієї території. Природні багатства острова робили його особливо привабливим. Окрім риби, навколишні землі давали мед і віск, були багаті на дичину та ліс, придатний для будівництва. Усе це сприяло тому, що Становий острів протягом століть залишався важливим ресурсним центром і точкою тяжіння для різних груп населення — від рибалок і козаків до землевласників та містян.
