Кожен житель Дніпропетровщини хоч раз в житті стикався з вапняками. Дніпряни писали крейдою в школі, білили дерева й бордюри вапном, змішували карбід з водою. Все це виготовляється на основі вапняків. Це м`яка гірська порода, що формується на дні моря з останків істот, які жили у воді. Вапняк використовують в металургії, хімічній, скляній, харчовій промисловості, сільському господарстві та будівництві. Далі на dnepr.name.
Його забарвлення часто сіре, але може бути й білим, коричневим чи жовтим. Вапняк шипить, якщо контактує з кислотами, виділяючи вуглекислий газ. Вапняки розрізняються своєю структурою й пористістю. Черепашник складається зі слабозцементованих черепашок морських організмів, а от мікритові вапняки дуже дрібні, що неозброєним оком побачити їх неможливо.
Вапняки в Дніпропетровській області
В області вапняки є на півночі — в межах Дніпровсько-Донецької западини та схилів щита і недалеко від Кривого Рогу. Залягають вапняки дуже глибоко, понад 100 метрів та мають велику потужність. Їх не можна добути кар`єрним способом. В південній частині області при потужності пластів 8-20 метрів, їх добувають кар`єрним способом.
В Павлоградському районі вапняки лежать на глибині 50-200 метрів. Там їх не експлуатують, бо вони залягли глибоко і запаси їх на тій території невідомі. Неогенові вапняки в межах Причорноморської западини й південного краю Українського щита (Апостолівський, Широківський, Миколаївський та Софіївський райони). Серед них найбільш поширені середньосарматські вапняки, які є в долинах річок Інгулець, Кам`янка, Базавлук, Томаківка, що течуть в південній частині регіону. Понтичні вапняки розмиті й збереглися тільки в долині річки Інгулець.
В південній частині території Дніпропетровської області є неогенові вапняки, які необхідні для виготовлення будівельного вапна. Понтичні вапняки залягли зі стратиграфічною незгідністю на корі вивітрювання кристалічних порід, а в місцях розливу на порогах фундаменту. В області враховано 3 родовища вапняків: Миколо-Козельське в Широківському районі, Шолохівське I, Шолохівське II в Миколаївському районі.
Під час добування вапняку екскаватор прибирає глинистий шар, далі забирають неякісний вапняк, що є прямо під шаром глини. Ківш екскаватора не завжди пробиває цю товсту міцну гірську породу, тому часто проводять буропідривні роботи. Бурять твердий шар вапняку, закладають туди вибуховий матеріал та підривають.
Потім гірську породу автомобілями перевозять на дробильно-збагачувальні фабрики. Вапняки роздавлюють, стирають та ламають, а шматочки відправляють на віброгрохоти для класифікації. Далі все йде у вагони, а некондиційні залишки відправляють назад в кар`єр.
Застосування вапняків
В сільському господарстві вони необхідні для вапнування ґрунтів, виробництва антисептиків та мінеральних добрив. Будівельне негашене вапно розділяють на повільногашене, середньогашене та скорогашене. Використовують вапняки й в будівельній та цукровій промисловості. З них в області виготовляють штучний камінь для стін, облицювання, архітектурно-будівельних робіт. Потрібен він і в шляховому та гідротехнічному будівництві. Для вироблення різних деталей на основі в`яжучих матеріалів треба щебінь, вапнякове борошно та пісок. Крім того, вапняки треба для виготовлення цементу та різних асфальтобетонних сумішей.
Вапняки потрібні в металургійній промисловості як флюсова сировина, тому частину цих корисних копалин Дніпропетровщина експортує. Наша країна також імпортувала вапняк для виробництва скла, кераміки, цементу. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну імпорт вапняків зменшився на 81%. Станом на зиму 2023 року постачання вапна та вапняку залізницею ще скоротилися.
