Вперше в Україні використовувати електроенергію для загальних потреб почали у Києві у 1878 році, коли відомий інженер Бородін представив для освітлення залізничних майстерень електричні світильники. У 1886 році такі пристрої вже встановили в саду Шато-де-Фльор, охоче користувалися новинкою багатії міста. Того ж року спорудили першу в Україні електричну станцію у Полтаві, хоча й була вона невеликої потужності. Після Полтави про власну електрику подбав Катеринослав – одне з найбільших міст, де зосередилися підприємства металургії та машинобудування півдня Росії. Далі на dnepr.name.
Рішення про створення власної електростанції
Першими зацікавилися перевагами електрики підприємці, зокрема, власники Брянського металургійного заводу, який належав тоді Бельгійському акціонерному товариству. Але вулиці освітлювалися дуже слабко, ліхтарі можна було побачити тільки на Катерининському проспекті біля перехресть. Зростала кількість звернень і скарг городян до міської думи, і, врешті решт, на засіданні урядовці розглянули питання організації електричного освітлення вулиць. Сталося це у 1896 році, але розв’язання проблеми вимагало коштів. Фінансувати вирішили за гроші міста, але із залученням інвесторів.
Забезпечити вулиці світлом взялося Центральне електричне товариство, яке було засноване у жовтні 1897 року. Ця дата прописана у довіднику “Фабрично-заводські підприємства Російської Імперії” за 1914 рік. Коли дійшла черга до зведення споруди для станції, будівництво взяла на себе бельгійська фірма, уклавши договір із міською управою. Місце виділили на розі вулиць Петербурзька та Фабрична (за радянських часів їх перейменували на Ленінградську і Столярова). Будівництво завершили тільки на початку березня 1902 року.
Як розв’язали проблему освітлення у Катеринославі?
Центральна електростанція або ЦЕС належала акціонерному товариству, директором станції з 1900 до 1917 року був інженер, французький громадянин Маріус Коттовоз. ЦЕС виробляла електричну енергію для освітлення, постійний струм, але передача здійснювалася на низькій генераторній напрузі повітряними та кабельними лініями найпростіших конструкцій. Тому потужність складала лише 3,990 кВт. Цього вистачало на 200 дугових ліхтарів, але їх кількість поступово збільшували. У 1903 році на вулицях Катеринослава нараховувалося вже 450 ліхтарів.
Працювали вони за графіком: 283 – всю ніч, а 167 – тільки до першої години ночі. Але забезпечити одразу світлом вдалося не все місто, без комфортної новинки залишилися Мандриківка, Троїцька Слобода та Нові Кайдаки, де залишили для освітлення 100 гасових ламп. Кількість ліхтарів і потужності станції поступово зростали, у 1914 році пристроїв вже нараховувалося у Катеринославі 532. Освітлення вулиць оплачувало міське управління, сума складала майже 5 карбованців. За правильним використанням електрики слідкували дуже ретельно, порушники отримували чималенькі штрафи.
Роки популярності Катеринославської Центральної електростанції
У 1910 році ЦЕС була монополістом у постачанні електроенергії для міста, вистачало вже не тільки на центральні вулиці, а й на парки, навчальні заклади, лікарні. У святкові дні забезпечували ілюмінацією ще Успенську церкву та Преображенський собор. Свою “порцію” отримували ще два міські трамваї. Не відмовлялися від переваг електроенергії й підприємці, користувалися нею крамниці, малі підприємства, кінематографи, приватні маєтки. Але їм вже продавали дорожче – 25 копійок за кіловат.
Великі підприємства міста прагнули бути більш незалежними, у 1916 році славу найбільшої електростанції у Катеринославі перебрала станція Олександрівського заводу. А оскільки для обслуговування всіх систем потрібні були досвідчені спеціалісти, у 1906 році створили Першу Катеринославську трудову артіль електромонтерів, згодом відкрилася ще електротехнічна контора. Придбати необхідні товари можна було у крамниці “Електра”.
Нелегкі випробування початку 20 століття
З початком Першої світової війни у 1914 році ЦЕС ще утримувала стійкі позиції й навіть збільшувала потужність. Але поступово далися взнаки нестача вугілля, господарське руйнування, вулиці майже не освітлювалися, що спричинило сплеск пограбувань. Міська дума намагалася поновити електричне освітлення міста, але у грудні 1917 року електростанцію зупинили через збитковість підприємства. Катеринослав масово перейшов на свічки та гасові лампи.
Потім були постійні бої, інтервенція, місто зазнало страшних руйнувань. Тому свою роботу ЦЕС змогла відновити тільки у січні 1920 року, але до 1922 року працювала з великими збоями. Уповні налагодити діяльність та задовольнити потреби населення вдалося тільки після повного відновлення у 1923 році. Станцію відродили на вулиці Петроградській і дали назву “Зоря комунізму”.
Останні роки роботи першої електростанції Катеринослава
Освітленню вулиць нова влада приділяла велику увагу, адже це безпосередньо впливало і на кримінальну ситуацію у місті. З 1924 до 1927 року збудували 109 трансформаторних кіосків для електропостачання окремих ділянок Дніпропетровська, загальна потужність нараховувала 10373 кВА. А у 1929 році проклали кабельну лінію до заводу імені Карла Лібкнехта, підприємство протягом наступних 3 років забезпечували електроенергією від станції “Зоря комунізму”.
Але вже завершувалося будівництво Дніпрогесу та електричних мереж 35 та 154 кВ “Західного кільця”. У січні 1932 року міська влада прийняла рішення передати електростанцію системі “Дніпроенерго”. Електростанцію зупинили, а все електричне навантаження прийняла підстанція “Міська”, зведена у 1932 році, вже налаштована на постачання від Дніпрогесу. У липні 1932 року Дніпропетровськ повністю перейшов на нову електроенергію.