Петро Петрович Ширшов — видатний океанограф, гідробіолог, ботанік і полярний дослідник, чия діяльність заклала підґрунтя для становлення радянської науки про океан. Як організатор академічних установ, він відіграв ключову роль у розвитку полярних досліджень, морського транспорту та створенні Інституту океанології АН СРСР. Так, ім’я чоловіка назавжди закарбувалося у науці, географії та історії дослідження Арктики. Далі на dnepr.name.
Ранні роки та дослідницький шлях Петра Ширшова
Петро Ширшов народився 25 грудня 1905 року у робітничому передмісті Чечелівка у Катеринославі. Ще з дитинства він виявляв глибокий інтерес до природничих наук: подорожував до Самарського лісу, збирав гербарії та вивчав флору рідного краю. У 1921 році хлопець вступив на біологічний факультет Катеринославського інституту народної освіти. Його науковий шлях розпочався під керівництвом професора-гідробіолога Дмитра Свиренка. Молодий науковець зосередився на вивченні теми водоростей українських річок, яка згодом лягла в основу його кандидатської дисертації. У 1924 році він перевівся до Одеського інституту народної освіти, який успішно закінчив у 1929 році.
На початку 1930-х років Петро Ширшов почав працювати у Всесоюзному арктичному інституті у Ленінграді. Саме тут розпочався новий етап його наукової діяльності — вивчення мікрофлори північних морів. Він здійснив низку експедицій на Кольський півострів, Нову Землю, а також у Лаптєве, Карське та Чукотське моря. Вже тоді дослідження молодого науковця почали сприяти розвитку знань про біологію арктичних вод.
У 1932 році Петро Ширшов взяв участь в історичному рейсі криголама «Сибіряков», який вперше пройшов весь Північний морський шлях без зимівлі. Наступного року він став учасником експедиції на пароплаві «Челюскін» під керівництвом видатного полярника Отто Шмідта. Оскільки судно потрапило у льодовий полон і затонуло у Чукотському морі у лютому 1934 року, 104 учасники експедиції були змушені висадитися на кригу. Попри екстремальні умови, Петро Ширшов продовжував наукову діяльність. Він проводив дослідження рослинного планктону та вивчав океанографічний режим Північного Льодовитого океану.
Вершиною науково-дослідної роботи Петра Ширшова стала участь у легендарній полярній експедиції під проводом Івана Папаніна. З 1937 до 1938 року працювала перша дрейфувальна станція «Північний полюс», яка протягом 274 днів рухалася серед арктичних крижин. За цей час команда зібрала унікальні дані про екосистему високих широт, вивчаючи морські течії, кліматичні процеси та біорізноманіття Північного Льодовитого океану.
У подальші роки Петро Ширшов поєднував наукову діяльність з державною службою. У 1939-1942 роках він обіймав посаду заступника керівника «Головпівнморшляху» — організації, що відповідала за розвиток морських перевезень у північних широтах. У 1942 році чоловік став народним комісаром морського флоту СРСР, а після реформи уряду — міністром. З 1948 року він працював у вищих органах виконавчої влади країни.
Окрім державних обов’язків, Петро Ширшов залишався активним у науці. У 1939 році його було обрано академіком Академії наук СРСР. За його ініціативою у 1941 році створили лабораторію океанології, яка згодом перетворилася на повноцінний інститут АН СРСР. Чоловік очолював цей науковий осередок до останніх днів життя. Протягом 1946-1950 років він керував діяльністю Тихоокеанського наукового комітету, що сприяв міжнародній співпраці у сфері дослідження океанів.
Останні роки життя Петра Ширшова були затьмарені особистою трагедією: смерть його дружини, акторки Євгенії Гаркуші, сильно підірвала його здоров’я. Після кількох операцій у боротьбі з онкологічним захворюванням він помер 17 лютого 1953 року у Москві. Чоловік похований на Новодівичому цвинтарі поряд з іншими видатними діячами науки та культури.
Визнання та значення наукової діяльності Петра Ширшова
Як океанограф, гідробіолог, ботанік і полярний дослідник, Петро Ширшов став однією з ключових фігур у формуванні радянської школи океанології. Визнанням його заслуг стали численні державні нагороди, зокрема три ордени Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, ордени Червоного Прапора, орден Червоної Зірки та «Знак Пошани». На честь чоловіка було названо бухту на архіпелазі Земля Франца-Йосифа, підводний хребет у Тихому океані та Інститут океанології РАН.
