Міста й села, розташовані біля великих річок, завжди страждали від такого стихійного лиха, як повені. Не обминуло воно за минулі століття й Дніпро. У переліку великих та малих повеней особливе місце посідають дві: у 1917 та 1977 роках. Різні часи, влада, люди. Але ліквідовувати намагалися звичними засобами, чимало зусиль докладали й самі люди. Втім, навіть на початку 21 століття повені все одно даються взнаки, коли місто перетворюється на копію Венеції. Проте здолати лихо все ж таки легше, ніж десятки років тому, завдяки сучасним технологіям. Далі на dnepr.name.
Найсильніші повені кінця 19 – початку 20 століття
Дослідники відзначають: для такого міста, як Дніпро, характерні 2 типи повеней: через розливи річки та сильні зливи. Більшість випадків припадало саме на розливи, ситуацію ускладнювала відсутність набережної, котру збудували лише в середині 20 століття. Кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун у розмові з журналістами видання “Gorod.dp.ua” підкреслив, що для сучасного Дніпра проблему складає тільки затоплення низинної частини міста. Й то через забиті сміттям зливові стоки. А в Європі досі чимало населених пунктів, які продовжують страждати від повеней, попри всі сучасні механізми й технології.
Перша велика повінь прийшла до Катеринослава у 1789 році, коли його ще тільки заснували. Катастрофічними стали також прояви водної стихії у 1820, 1891, 1892, 1907, 1908, 1917 роках. Дослідники помітили, що повені у червні 1891 року та у липні 1977 року дуже схожі. Спочатку вибухнула злива, котра тривала лише 2 години, але спровокувала сильну повінь, водні та селеві потоки затопили всі напівпідвальні поверхи будівель у нижній частині міста.
Руйнувалися дерев’яні квартали бідняків, але жертв нарахували у 1891 році тільки 15. Міська влада одразу не змогла запобігти лихові, але згодом заснувала район “Нові плани”, де давали людям ділянки на пільгових умовах. З такою ініціативою виступив міський голова Олександр Толстиков. У 21 столітті це квартали вище вулиці Свєтлова, між вулицями Виконкомівської та Короленка. Але тоді глобально змінити ситуацію не вдалося, бо не було навіть зливової каналізації.
Бурхлива водна стихія навесні 1917 року
Початок 20 століття ознаменувався швидким розвитком Катеринослава, зростали нові квартали, заводи, підприємства, формувалися робітничі селища Амур та Нижньодніпровськ. Але й рятуватися під час повеней стало складніше через густо заселену територію. Про повінь 1907 року газета “Російське слово” писала у квітні, що Дніпро прорвав Амурську греблю, через що залило селище, де мешкало понад 10 тисяч людей. Мешканці шукали порятунку у вагонах, котрі стояли на височині, на допомогу постраждалим відправили роту солдатів, тому стихію вдалося приборкати.
Більш потужна повінь захопила місто у 1917 році, коли в країні вирували революційні настрої, і до проблем поточних не завжди знаходилися сили та кошти. Але висвітлювали ці події у місцевій пресі старанно, завдяки чому, збереглося багато інформації. Газета “Придніпровський край” ще за кілька днів попереджала, що наближається страшна повінь, і треба до неї готуватися. Рятувати майно, шукати тимчасове житло, перебиратися у безпечні місця. Вода йде з Києва, на Дніпрі знесло понтонний міст, тож розраховувати на “обійдеться” не варто.
Як це було?
Невідомо, чи хто прислухався, однак вранці 25 квітня 1917 року місто залило водою, рівень піднявся на 5 метрів вище ординара. Газети повідомляли, що спочатку залило всю берегову смугу, аж до лісопильних заводів і складів до кінцевої лінії трамвая. Всі низи залило на вулицях Московській, Резничній, Йорданській (згодом Коцюбинського), Клубній (Воскресенській). Пік повені припав на 26 квітня, люди пересувалися на човнах, закріплювали ліс, щоб не поплив, адже великі колоди могли самі по собі спричинити чимало лиха. На вулицях, які виходили на лісову площу, вода почала заливати двори.
А 28 квітня рівень води піднявся вже на 6,5 метрів вище ординара, Йорданська площа майже повністю пішла під воду, тільки де-не-де можна було побачити дахи контор пристані. Повністю залило вулиці Грошову – на 1,5 метра, Різничну та Банну – понад 2 метри. Аналогічна ситуація склалася на вулиці Петроградській біля Яковлівського скверу (у 2024 році там Оперний театр). На Мандриківці затопило 24 двори, деякі – до дахів.
Але біда не обійшла й центр. Залило більшу частину саду Громадських зборів (де сучасна філармонія і пам’ятник Шевченку). Відомий краєзнавець міста Михайло Шатров писав у книзі “Місто на пагорбах”, що дістатися до проспекту можна було тільки на човні. Попри лихо городянам таки нагадали про свято 1 травня, навіть демонстрували кінокартини! Оскільки Центральна електрична станція була затоплена, для перегляду облаштували окрему станцію. Пропонували тоді подивитися комедії “Коли чоловік наважується зрадити” та “Дружина під підозрою”.
Ліквідація наслідків повені 1917 року
Тільки 2 травня рівень води почав зменшуватися. Сильно розмило Яковлівський сквер, сад Громадських зборів, Англійський клуб. Було створено технічну секцію Комісії зі боротьби з повінню, представники якої обіцяли в газетах, що намагаються відновити світло і трамвайний рух. Давати електроенергію планували спочатку для підприємств, які працювали на оборону, потім – лініям трамвая. Тільки 3 травня з’явилося повідомлення, що вода пішла з вулиць Стародворянська (Володимира Великого), Залізна (Європейська), Йорданська (Коцюбинського).
Картина руйнувань вражала: зламані паркани, брами, підмиті фундаменти й печі, зіпсовані меблі та речі у квартирах, будинках. Вода ще трималася 6 травня на вулиці Грошовій та у Потьомкінському парку, залишалася під водою пристань Монастирського острова. А в селі Ігрень взагалі три чверті будинків наполовину зруйнувала повінь. Тільки 17 травня вдалося відновити пароплавне сполучення між Катеринославом та Києвом, понад 2 тижні місто залишалося без зв’язку. Поступово ліквідували наслідки, а от запобігти майбутнім повеням не вийшло.
Сильна повінь 1931 року
Наступного сильного удару стихія завдала місту перед пуском ДніпроГЕСу – у 1931 році. Повінь спричинила злива. В газеті “Зоря” повідомляли: 7 травня залило всю берегову смугу від вулиці Широкої (Горького) до Шевченківського парку. Поступово вода дійшла до будівлі Державного банку (сучасний Нацбанк) на розі проспекту та вулиці Леніна. Сильно постраждало селище Амур. Люди кинулися ставити греблі на низинному лівобережжі, але це мало допомогло. Вода їх прорвала, а злива довго не припинялася, тільки за 2 години випала місячна норма опадів. Ліквідація наслідків теж забрала чимало коштів і часу.
Повінь, наслідки якої приховували можновладці: 1977 рік
У другій половині 20 століття дніпряни вже звикли до цілковитої безпеки: непогані статки, спокійне життя, у 1976 році відзначили 200-річний ювілей міста. Зводилися великі житлові масиви: “Перемога”, “Тополя”, “Червоний Камінь”, “Комунар”. Повені здавалися далеким минулим, які не зможуть здолати людей, котрі будують соціалізм. Аж раптом увечері 28 липня 1977 року Дніпропетровськ накрила страшенна злива, яка за 2 години повністю затопила нижню частину міста.
Вчені помітили: аналогічна “поведінка” стихії фіксувалася у 1891 році. Потоки линули на придніпровську частину міста, рівень води піднявся на 1,5 метра. Затопило всі підвальні приміщення, десятки вулиць втратили асфальтове покриття. Машини, котрі стояли перед в’їздом на “Новий” міст, накрило по самі дахи, вони зав’язли в тонах бруду. Стихія пошкодила новий фонтан “Муза” біля Оперного театру. Газети писали, що вже за перші години злива вивела з ладу частину підприємств, майже всі трамвайні та тролейбусні маршрути. Найбільшої шкоди зазнали Кіровський, Червоногвардійський, Ленінський райони міста.Терміново створили надзвичайну комісію міськвиконкому, мобілізували на боротьбу зі стихією понад 10 тисяч працівників, підрозділи міліції, протипожежні частини, транспортні організації, медиків. Активно приєднувалися й студенти. Доки відновлювали електророзподільні станції, виділили на окремі маршрути понад 100 автобусів. Постраждалі отримали тимчасове житло.
Великі суботники по ліквідації наслідків лиха
Керівництво міста звернулося до мешканців через пресу зі зверненням: вийти на суботники 30 липня 1977 року, щоб навести лад на вулицях. У заході взяли участь понад 100 тисяч дніпрян – 10% населення, можливо, це був найбільший суботник в історії Дніпра. Було залучено 1,5 тисячі бульдозерів, самоскидів та іншої техніки, треба було прибирати величезні гори землі, які принесла злива, ремонтувати комунікації. За спогадами учасників, які опублікували в газеті “Дніпро Вечірній”, театр імені Шевченка приводили до ладу й самі актори, тисячі людей розчищали вулиці та вокзали.
Найсильніше постраждав район ринку “Озерки”, зокрема, вулиця Філософська. Протягом 2 днів дніпряни очистили від землі майже 1000 гектарів території, поклали 1800 кубічних метрів щебеню, гравію та шлаку. Щоб уникнути кишкових захворювань через брудну воду та проблеми з каналізацією, міська санепідстанція попередила мешканців, щоб обов’язково кип’ятили воду.
Про усунення наслідків писали багато. А от про кількість жертв – ані слова. Офіційно їх не було. Але неофіційно ходили чутки, ніби деяких городян вода таки затягувала до каналізаційних люків. Люди висловлювали припущення, що сильно постраждали мешканці підвальних і напівпідвальних приміщень на вулицях Леніна, Короленка. Серед них було багато інвалідів, які не могли самостійно врятуватися. Але навіть через багато років цифру жертв повені 1977 року так і не відкрили дніпрянам.
Неочікувані наслідки повені 1977 року
Доки наводили лад у затопленому місті, представники міської влади замислилися про те, що варто було б упорядкувати квартали, які найбільше постраждали від повені. Зокрема, ділянка на вулиці Леніна (сучасна Воскресенська), що руйнувалася й під час попередніх повеней. Спроєктували новий бульвар, цим зайнялися відомі тоді архітектори Євген Яшунський та Леонід Халявський, котрі раніше створили парки імені Шевченка та Чкалова. Це їм вдалося, у 21 столітті Театральний бульвар став одним із найулюбленіших місць для відпочинку городян.
Ще приділили увагу ділянці біля Нового мосту, яку теж постійно затоплювало під час всіх повеней. Зокрема, Йорданській площі, лісовій пристані, вулицям Резнична, Грошова, Ломана, початку вулиці Плеханова, де стихія залишила перевернуті машини й тонни асфальту. Проблему розв’язали радикально: знесли вулиці Грошову та Резничну, повністю перепланували кілька кварталів. Знайшлося місце для нового цирку, який завершили будувати у 1980 році.
Дивно, але до району “Озерки”, який чи не найбільше постраждав від стихійного лиха, черга так і не дійшла. Хоча ще на генеральному плані 1817 року там планували кілька бульварів, котрі стали б продовженням Казенного саду (сучасного парку Глоби). Виходить, на цьому районі поставили крапку.
Але дослідники відзначають: загрозу з боку річки однозначно була ліквідована з появою ДніпроГЕС, а сильних злив, як у 1977 році, не траплялося. Хоча на початку 21 століття фіксували сильні опади, у 2012 році йшли під воду бордюри у низинній частині міста, плавали машини й той самий багатостраждальний ринок “Озерки”. Однак до глобальних масштабів не доходило. Втім, городяни сподіваються, що знову такої біди у місті не трапиться, протягом багатьох років люди робили все можливе, аби убезпечити себе і власне майно. Що певною мірою підтверджує реальність.
Джерела:
- https://gorod.dp.ua/news/134331
- https://www.056.ua/news/1185010/navodnenia-i-potopy-v-dnepropetrovske-kak-eto-bylo-foto
- https://dnpr.com.ua/ru/post/lodki-na-ulicah-i-zatoplennye-doma-kogda-v-dnepre-v-techenie-200-let-proishodili-silnye-navodneniya-foto
- https://vesti.dp.ua/istoriya-samyh-silnyh-navodnenij-v-dnepre-foto/