Дивовижно, але факт: місто, розташоване майже на одній із найбільших річок України, у минулі століття сильно потерпало через проблеми з водою. Спроби качати її з Дніпра робили ще перші будівельники Катеринославу, але виявилося, що задача вимагає складних інженерних розрахунків та вагомих фінансових вливань. Коли розбудовували Катеринослав, сам князь Потьомкін у 1788 році спорядив відомого на той час майстра для колодязів Савела Сакера, але повністю виконати задачу той не зміг. Згодом намагалися це зробити фонтанні майстри з Криму, котрі мали величезний досвід пошуку питної води і копання колодязів, навіть у каменистому ґрунті. Але остаточно розв’язати проблему вдалося спеціалістам тільки у 1906 році. Далі на dnepr.name.
Особливості забудови і потреби Катеринослава
Протягом перших десятиліть 19 століття будівельні роботи велися у нижньому місті, зводили приватні домівки з садами та городами, котрі розміщували паралельно до Дніпра. Проблему з водою вирішили просто: рили колодязі у дворах, по інших районах постачали воду бочками водовози. Майстер Савелій Сакер, якого спорядив князь Потьомкін, частково колодязями містян забезпечив. Але проби води брав тільки у низинній частині Дніпра та районі Камінь. До речі, одна з перших вулиць Катеринослава через це й отримала назву Колодязна. Збереглася до 2024 року, хоча налічує вже лише декілька будинків.
Але коли почали будувати на Соборній горі Преображенський собор, формувати вулиці, площі, Катерининський проспект, тільки колодязів стало бракувати. За 1837-1848 роки ще збудували Богоугодні заклади (майбутня лікарня імені Мечникова), за 1858-1861 роки – корпус чоловічої гімназії, і обидві споруди вимагали налагодженого водопостачання. Варто відзначити, що після скасування кріпацтва українці почали масово прибувати до Катеринослава у пошуках кращої долі, відтак дуже швидко зростало й населення. Води дуже бракувало, і не лише для пиття та господарчих потреб, а й для гасіння пожеж. А це вже виливалося у величезну проблему високого рівня, бо пожежі у 1860-х роках траплялися майже щодня.
Перші невдалі спроби будівництва водогону
На влаштування водопроводу та покращення пожежної частини у Катеринославі у 1868 році міністерство внутрішніх справ перерахувало 80 000 карбованців. Насамперед вирішили зробити водогін, міська дума обрала комітет з будівництва, до міста приїхав навіть досвідчений одеський інженер Фрідріх Ротман, котрий мав досвід зведення таких споруд. Поставили основну будівлю, 2 парові машини та 2 помпи, викопали траншеї під труби, облаштували окремий басейн з фонтаном, 9 пожежних кранів та резервуар для води на 25 тисяч відер. Урочисте відкриття водогону відбулося 25 листопада 1869 року.
З резервуара вода подавалася через піщані фільтри та чавунні труби, першими щасливчиками стали представники міської еліти. Воду постачали до центральної частини міста: на вулиці Потьомкінську (Єфремова), Новодворянську (Вернадського), Семінарську (Моссаковського), провулок Струковський (Коновальця). Потужність складала 1000 відер на добу, але Ротман поступово довів її до 20 000 відер. Відро коштувало 1/4 копійки, бочка на 40 відер – 6 копійок. Крім того, інженер зобов’язався постачати воду безплатно для поливу вулиць та гасіння пожеж. Ще могли отримати свою порцію води бідняки – за виданими в управі талонами. Але біда полягала у тому, що вода надходила каламутна, фільтри її більше забруднювали, ніж очищували. Відтак треба було терміново шукати альтернативу для заміни.
Помилкові рішення наступних інженерів
У міській думі вирішили доручити розробку інженеру Герцу, котрий взявся до справи з іншого боку, ніж його попередник. Не лише замінив фільтри, а й збудував водонапірну вежу на Соборній площі, щоб розширити мережу, вдалося довести її аж до Озерної площі та прилеглих вулиць. Підняти пропускну здатність вдалося до 140 000 відер на добу за допомогою нових помп. Але й тут фахівцю не пощастило. Розширення мережі призвело до зниження тиску у трубах, навіть вежа не допомагала. У трубах почали накопичуватися нечистоти, вода знову виявилась непридатною для вживання.
Кількість скарг від населення зростала, так що проблему знову треба було терміново вирішувати. Крім того, нестача води призводила ще й до спалахів інфекційних хвороб у місті, що загрожувало ситуації в цілому. Представники міської думи вирішили вже вкотре змінити спеціаліста і уклали контракт у 1886 році з Владиславом Вінарським. Той зобов’язувався прокласти магістральні труби більшого діаметра, встановити нові фільтри. Важко сказати, що стало причиною чергової невдачі: бажання наповнити власні кишені чи нездатність розв’язати проблему з очищенням. Але якість води знову кращою не стала. Управа штрафувала орендаря Вінарського, той скаржився губернатору на утиски з боку міста, і так тривало декілька років. Все завершилося тим, що Вінарський подав заяву, ніби воду неможливо покращити ніякими фільтрами та зняв з себе всю відповідальність.
Чому виявилися безсилими інженери?
Таємниця води крилася у тому, що водопровід розташували неправильно – нижче міста, за течією Дніпра. Але з’ясувалося це далеко не одразу. Терпець керівництва Катеринослава остаточно урвався, у 1895 році дума доручила управі розробити пристрій нового водопроводу. Кошти довго не могли відшукати, та нарешті у лютому 1902 року завдання виконали. А водопідіймальні споруди вирішили розташувати вище міста, на березі Дніпра, за Новими Кайдаками. Будівництво доручили фахівцям Олександрівського заводу Брянського товариства, з чим ті впоралися до 1909 року.
Новий проєкт підготував міський архітектор Скоробогатов. Споруджували водопровід за всіма сучасними на той час технологіями очищення води, для парових машин поставили спеціальну котельню. До міста проклали 2 водоводи, із захистом із чавунних плит, вони йшли паралельно, а розходилися біля Аптекарської балки: до Нижнього району, по Петербурзькій вулиці, та до Верхнього району – Катерининським проспектом та Козачою вулицею. Для працівників станції поставили двоповерховий будинок з конторами і службовими приміщеннями. Не забули про господарчі споруди: стайні, льодовик, льохи та кам’яну сторожку.
Нове керівництво і подальший розвиток водогону
Директором нового водопроводу став інженер міської управи Василь Леві, а інженером з влаштування водопроводу – Іона Майданський. Іона Михайлович походив з родини купців, освіту отримав в Інституті інженерів шляхів сполучення. На момент призначення мав великий досвід роботи і власну будівельну компанію та цегельний завод. Під його керівництвом згодом зробили водопровідну мережу для Губернської земської лікарні.
Урочисте відкриття водогону відбулося у жовтні 1908 року, але подавати воду він почав лише у січні 1909 року. Потужність складала 1,5 мільйона відер на добу при довжині мережі у 102 кілометри. У 1912 році труби проклали центральним проспектом міста, щоб поливати бульвари. А у 1914 році поставили ще й нові англійські фільтри, котрі помітно покращили якість води. Новий водогін було визнано зразковим підприємством, повчитися у керівництва і оцінити новинку приїздили до Катеринослава з різних губерній, навіть з Оренбурга. За сумлінну роботу директор Василь Леві отримав високу нагороду – орден Станіслава III ступеня.
Варто відзначити, що Кайдацький водопровідний комплекс продовжує працювати і у 21 столітті, на добу подає близько 3,5 кубометрів води. Використовується й приміщення старої помпової станції. На думку сучасних науковців, вона є унікальним зразком вдалого розміщення технологічного обладнання в одному приміщенні, з чого варто брати приклад нинішнім архітекторам і проєктувальникам.
Що можна побачити на початку 21 століття?
Хоча минуло чимало років, деякі споруди збереглися до 2020-х років, зокрема, 2 старовинні водонапірні вежі. Їх споруджували для водопостачання дачних ділянок. Кандидат історичних наук Максим Кавун припустив, що одна з цих веж була створена у 1909-1910 роках за проєктом відомого катеринославського архітектора Дітріха Тіссена. А найстарішу водонапірну вежу, збудовану у 1880-х роках, можна побачити неподалік залізничного вокзалу, у колишньому районі “Фабрика”, на території теплотягоремонтного заводу.
А ще по місту подекуди збереглися старовинні каналізаційні люки, які виготовляли катеринославські підприємства для водопровідної мережі. Найчастіше зустрічаються вироби торгового дому “Яків Фрейман і сини”, який працював з 1875 року, та заводу Кузьмицького і Пенцліна. Варто лише уважно дивитися під ноги, щоб побачити отаку пам’ятку минулого, яку залишили катеринославці для нащадків.