У сучасному Дніпрі збереглися старовинні цегляні будинки, які зводили колись на віки. Люди старалися заради своєї родини або власного комерційного прибутку, не здогадуючись, що на початку 20 століття доведеться кидати все нажите добро. У Катеринославі у 19 столітті був дуже популярним цегляний стиль. Однією з причин тому було те, що заводів, які виготовляли цеглу, нараховувалося на Катеринославщині близько сотні. Звісно, кожен виробник гарантував високу якість і намагався урізноманітнити асортимент. Це можна було зробити через фігурну цеглу. Її робили різних видів, навіть із заокругленнями для колон. У 21 столітті краєзнавці та журналісти продовжують знаходити у напівзруйнованих старовинних будинках цеглини з логотипами, за якими реально встановити виробників, відомих не лише у Катеринославі, а й за його межами. Далі на dnepr.name.
Кількість цегельних заводів у Катеринославі
За офіційними даними у губернському центрі у 1837 році працювало лише 2 цегельні, але у 1889 році їх налічувалося вже 8. Поступово промисловці зорієнтувалися, що справа дуже прибуткова, а витрати – набагато менші, ніж в інших містах, бо глину легко брати у катеринославських балках. На початку 20 століття у центрі та навколишніх селах налічувалося понад 100 цегляних і близько 10 черепичних заводів. А ще були маленькі заводики у володіннях великих місцевих поміщиків. Більшість підприємств обрали для розташування балки, найбільше їх було в Аптекарській, Жандармській та Рибаковій, багатих на глину. Цеглу робили різну: звичайну будівельну, порожню, лекальну, радіальну, огорожну, трубну, колодязну, облицювальну, силікатну. З появою заводів помітно зріс попит на вогнетривку цеглу, необхідну для будівництва доменних печей.
Щодо логотипів на цеглинах, то це – не вигадки підприємців, а загальні вимоги. У Російській імперії у середині 19 століття були оприлюднені офіційні правила вироблення цегли на казенних і приватних заводах. Власники зобов’язувалися ставити тавро на кожній цеглинці, це можна було робити при формуванні або сушенні. Таке рішення прийняли, щоб у випадку руйнувань можна було легко визначити виробника і висунути претензії. Здебільшого власники ставили лише перші літери власного імені та прізвища, але були серед катеринославців і такі, хто не скупився на іменні печатки для цегли.
Завод Андерегга з Жандармської балки
Свій товар підприємець Фердинанд Георгійович Андерегг позначав літерами “F.A”. Швейцарець за походженням, завод він заснував у 1889 році у Жандармській балці. Реклама товару є в довідниках Катеринослава. Пізніше, на початку 1900 років, пан Фердинанд почав ставити інше тавро з повним прізвищем – “Андереггъ”. Власником заводу він залишався до 1904 року, потім продав маєток Катеринославській земській управі і виїхав з міста. Дослідники з’ясували, що нащадок Фердинанда Георгійовича Юрій Андерегг став відомим петербурзьким фотографом, на початку 21 століття емігрував до Англії. А у 2005 році був визнаний найкращим фотографом країни у жанрі чорно-білої фотографії.
Маєток на згадку
Про високу якість товару Андерегга свідчить те, що він відкрито ставив повне тавро на цеглинах, не боячись можливих проблем. Але найкращим свідченням можна назвати складені з цієї цегли будинки, які простояли понад сторіччя. Це особистий особняк пана Фердинанда, зведений у 1880 роках, власник обрав стиль неоренесанс. На першому поверсі розташовувалося управління компанії, на другому мешкав власник з родиною. Після революції систему земств ліквідували, споруді знайшли нових власників. У 1922 році там розмістили спеціалізовану венерологічну поліклініку, а з 1933 року – обласний шкірно-венерологічний диспансер, котрий з 1957 року став клінічною базою відповідної кафедри Дніпропетровського медінституту. Будинок гідно витримав випробування революціями та війнами, але на початку 21 століття вже вимагав капітальної реставрації. У 2017 році його віддали під управління єпархії, нові власники провели масштабну реконструкцію, відновили інтер’єр і навіть унікальну ліпнину.
Тавро заводу Плещеєвих
Дворянин, поміщик Олександро-Шультинської волості Федір Плещеєв міг похвалитися вагомими статками, рід Плещеєвих мав у власності майже 9000 десятин землі між Бахмутом та Костянтинівкою. Федір Іванович першим побудував у 1876 році вогнетривкий завод, який тривалий час був єдиним на півдні Росії. Цеглу великими партіями купували не лише у Катеринославі, а й у Харкові, Ростові, Олександрівську, Севастополі. Використовували на будівництві Азовської, Донецької, Севастопольської та Катеринославської залізниць. Випускали не менше 250 000 штук цегли на рік, що на той час було дуже вагомим показником. Другий завод збудував племінник Федора Івановича – ротмістр Володимир Плещеєв у 1890 році.
Вперше прорекламував свою продукцію Федір Плещеєв на Всеросійській промисловій та мистецькій виставці в Нижньому Новгороді, високу якість відзначили срібною медаллю. А у 1901 році цегла з тавром Плещеєва вже отримала золоті медалі на виставках у Бердичеві та Ніжині. Крім цегли, виготовляли на заводі також фасонний камінь, вогнетривкий цемент, мелену глину, річний обіг складав майже 107 000 карбованців. Але раптом у 1911 році Федір Іванович звернувся до міністерства торгівлі та промисловості за дозволом продати землі разом із заводом вогнетривких виробів акціонерному товариству “Кринична”. Про подальшу долю фабриканта дізнатися не вдалося.
Тавро дворян Островських
Крім Фердинанда Андерегга, Жандармську балку обрали для будівництва заводів й інші підприємці. У довідниках Катеринослава ця адреса значиться за кількома цегельними заводами: Абрам-Хаїма Мошкевича, Степана Дугінова, Абрама Славензона, Шепіля Френкеля. Їх вироби з тавром не збереглися. А зразки цеглин від механічного, цегельного та черепичного заводу дворянки Віри Сергіївни Островської – є. Завод вони заснували у 1889 році разом із чоловіком В’ячеславом Францевичем, який мав фах інженера. Спочатку вказували в ініціалах на таврі цеглин лише пана В’ячеслава, а з 1910 року – ще й дружину. З літерами імені та прізвища Віри Сергіївни випускали не лише цеглу, а й черепицю. Завод розташовувався у Жандармській балці, а мешкали власники, як вказано у довідниках, на проспекті Кузьмицького, будинок 16, квартира 2. Про долю власників після революції 1917 року нічого з’ясувати не вдалося.
Цегла заводу Майданського: Аптекарська балка
В Аптекарській балці знайшлося місце не лише для лікарських трав, а й для кількох заводів. Цеглу випускали розташовані там у 1910 році підприємства братів Рабіновичів, а також заводи Добрускіних, Хаїма Розенберга, Абрама та Вульфа Лебовичів. Але найпотужнішим цегляним гігантом Аптекарської балки був завод Майданського, заснований у 1898 році, який забезпечував цеглою Катеринослав та його околиці. Іонна Майданський позначав свій товар 2 літерами: “І” та “М”. Коли у 1914 році володів заводом разом із фабрикантом Ігнатьєвим, в логотипі з’явилася ще одна літера: “ІММ”.
Про нього відомо, що Іона Майданський був сином гласного міської думи, здобув освіту у Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення у 1885 році. Зводив металургійний завод у Кам’янському, потім – Брянський завод, долучався до будівництва міського водопроводу. Постачав цеглу на велике будівництво лікарні Червоного хреста у Катеринославі. Його сліди теж загубилися на початку революційного 20 століття. Сучасні дніпровські дослідники відшукали чотирьох осіб на прізвище “Майданський” у місті, але вони не є родичами відомого фабриканта. Принаймні, нічого про нього не знають. Та якщо згадати, чим могла обернутися приналежність до “експлуататорів” у минулому столітті, цілком реально припустити, що нащадки пана Іони могли приховувати правду і знищити документи. А своїм дітям нічого не сказали. Але – тільки припустити.
Заводи Рибаковської балки Катеринослава
Цю балку спочатку називали Кленовим байраком, бо росло багато кленів. Потім там почав працювати на початку 1800 років завод братів Рибакових, котрий вважався одним із найбільшим на ті часи у Катеринославі. Відтак балку почали називати Рибаківською. Згодом там знайшли місце ще декілька цегельних заводів, у 1910 році їх налічувалося 16. Потім почалася Перша світова війна, стартували економічні проблеми, більшість підприємств закрилися. Остаточно припинили своє існування цегельні заводи Рибаківської балки після революції 1917 року, коли почалася націоналізація підприємств. Можливо, більшість власників покинули Катеринослав разом із комерцією раніше, але точних даних про цих людей не збереглося.
Відомо лише, що Рибаківську балку перейменували на Фабричну, бо поряд розташовувалася Фабрична слобода, де мешкали робітники ткацької фабрики. У 1910 році балка стала Фельдфебельською, потім – Запорізькою та Войцехівською. У 21 столітті її знову стали називати Рибальською або Рибаківською, хоча про заводи та перших його власників нічого там не нагадує. На жаль, інформації про більшість підприємців-власників цегельних заводів на Катеринославщині не збереглося. Їхні прізвища значаться лише у довідниках Катеринослава, але крихти даних вдалося відшукати лише про солідних комерсантів. Та й то лише тих, хто встиг виїхати до Європи, і їхні нащадки зберегли історію свого роду. Але це, на жаль, просто крапля у морі…