Дібрівський ліс є одним з найцінніших природних комплексів степового Придніпров’я. Як один з найстаріших заказників регіону, він зберігає унікальне поєднання флори й фауни, рідкісне для степової зони. Тут сформувалися різновікові насадження, багаті підліски та стійкі тваринні популяції. Його дуби пам’ятають і козацькі часи, і воєнні руйнування, і тривале відновлення. Саме ця поєднана присутність природи й історії надає заказнику особливої ваги. Далі на dnepr.name.
Походження Дібрівського лісу
Перші згадки про Дібрівський ліс датуються 1863 роком, коли на півдні Російської імперії розпочали масштабні та новаторські на той час лісонасадження у степовій зоні. Одним з піонерів цих робіт став науковець-лісівник Віктор фон Графф з Анадольського лісництва, який разом зі своїми учнями закладав перші планові посадки. Походження назви заказника залишається предметом дискусій. За однією з версій, на території сучасної Покровщини здавна існували невеликі діброви та переліски, які й дали основу для створення суцільного лісового масиву у середині 19 століття. Інша, легендарніша версія, пов’язує назву із запорозьким козаком на прізвисько Діброва, який нібито власноруч насадив тут ліс.
Між історією та народною пам’яттю Дібрівського лісу
Осінь 1918 року стала важливим періодом у минулому Дібрівського лісу. 5 жовтня тут відбулося об’єднання повстанських загонів Нестора Махна та Федосія Щуся. Уже наступного дня повстанці вийшли з лісу до села Великомихайлівка, де провели масовий мітинг, після якого їхні лави суттєво поповнилися місцевими жителями. 8 жовтня село зазнало нападу значних сил австрійських військ, тож повстанці змушені були відступити до лісу. Проте вже 10 жовтня, за підтримання селян, вони знову увійшли до Великомихайлівки та відновили контроль над населеним пунктом.
Окремою сторінкою в історії Дібрівського лісу є так званий Дуб смерті. Протягом десятиліть побутували легенди, нібито на ньому махновці страчували людей, що підтримували радянську владу. Саме ці перекази й закріпили за деревом похмуру назву. Проте жодне письмове джерело або архівний документ не підтверджує таких тверджень. За свідченнями місцевих старожилів, насправді страти на цьому місці здійснювали з корисливих цілей кримінальні елементи, яких у радянські часи часто без розбору зараховували до «махновців». У 2002 році стародавнє дерево, якому налічували понад чотири століття, було підпалено невідомими особами. Згодом на його залишках встановили кам’яний обеліск із зображенням Нестора Махна та меморіальною таблицею, що нагадує про складну й суперечливу історію цього місця.
У період німецької окупації значні площі найцінніших насаджень Дібрівського лісу було вирубано. Деревину використовували для зведення мостів, переправ та військових споруд, і багато вікових дерев назавжди зникли з цього ландшафту. Попри втрати, заказник зберіг чимало унікальних природних куточків, тісно пов’язаних з народною пам’яттю. Одним з таких місць є Панський водопій — плоска кам’яна брила, що лежить просто посеред річища Кам’янки. Нижче за течією розташовані Писареві скелі, а ще далі — Василькові скелі. Це стародавні, подекуди химерні нагромадження дикого каменю, між якими розрослися кущі глоду та шипшини.
За березовим гаєм і сосновими ділянками відкривається простір, який місцеві називають Долиною. Саме тут, майже на верхівках високих сосен, можна побачити великі гнізда, де оселилася колонія сірих чапель. Вона вважається однією з найдавніших на території Дніпропетровщини та свідчить про екологічну цінність Дібрівського лісу як середовища для рідкісних і обережних птахів. На його околиці також розташовується криниця з цілющою водою. За переказами, її викопали ще за часів запорозьких козаків. Подейкують, що під час запеклого бою земля під кінськими копитами тріснула, з якої забила ключова вода, змішана з козацькою кров’ю. Відтоді вважають, що чоловік, який нап’ється з неї, ніколи не зрадить свого роду й землі, а жінка, що вмиється чи скуштує цієї води, зберігатиме чарівну привабливість упродовж усього життя.
Значення Дібрівського лісу
Як один з найстаріших заказників Дніпропетровщини, Дібрівський ліс відіграє ключову роль у збереженні біорізноманіття регіону. За складом фауни він належить до найбагатших природних комплексів степового Придніпров’я. Заказник став важливим місцем проживання та міграції таких тварин, як борсук, вовк, чорний тхір, козуля та дикий кабан. Не менш важливою є і ботанічна цінність лісу. Умовний поділ на Червоний і Чорний бори відображає різноманіття ландшафтів і рослинних угруповань. Зі свого боку, останній характеризується домінуванням дуба та багатим супутнім складом — тут ростуть берест, ясен, клен, біла акація, дика груша і яблуня, трапляються осикові, березові та липові масиви. Окрім екологічної цінності, ліс також має глибокий історико-культурний вимір. Події доби запорозького козацтва та революційні події початку 20 століття, легенди про Дуб смерті, Панський водопій і цілющу криницю перетворюють його на простір колективної пам’яті.
