Андріївський ліс — особливий приклад лісового масиву, створеного людськими руками посеред степу та збереженого донині. Він виріс з приватного саду та розсадника, але з часом перетворився на самостійну екосистему. Зрештою, осередок став заказником і національним надбанням природно-заповідного фонду України. Далі на dnepr.name.
Історія заснування та характеристика Андріївського лісу
Андріївський ліс, знаний також як Макаренський сад, виник понад століття тому на північній околиці колишнього села Андріївка на Дніпропетровщині. Поруч існувало й село, яке у радянську добу називали Червоним розсадником, але з часом воно спорожніло та зникло з мапи. Місцеві мешканці згадували, що ще у 1930-х роках у літній період тут працював оздоровчий табір для залізничників з Дніпропетровська. Для степового краю була особливою атмосфера доглянутих алей, тіней дерев та прохолоди, де зазвичай панували вітер і спека.
Появу Макаренського саду пов’язують з Андрієм Макаренком. Його постать оповита припущеннями, які називають його то садівником з Дебальцевого, то катеринославським інженером, то полковником жандармерії. Достеменно невідомо, ким саме був власник цієї економії до переїзду до повіту. Незалежно від фаху чоловіка, його садиба справляла враження зразкової господарської та ландшафтної культури. Тут були всі необхідні споруди: простора сушарня для фруктів, глибокий льох, приміщення для утримання худоби та птиці.
Особливою гордістю території були алеї. У напрямку села Братське простягалася дорога, обсаджена різноманітними породами дерев, з обох боків якої росли густі ряди ліщини. Уздовж доріжок квітнули півонії численних сортів, а за каштанами розташовувалися алеї бузку, що навесні наповнювали сад ароматом. Між каштановою та берестяною алеями лежав великий фруктовий сад площею до восьми гектарів. Поблизу будинку росли яблуні, а далі до води тягнувся зелений клин трав, який, імовірно, зберіг у собі риси первісного Дикого степу.
Окреме місце в історії Андріївського лісу посідає постать Макара Стариковського — талановитого й допитливого хлопця, про якого з теплотою згадували старожили. Він майже невідступно ходив за Андрієм Макаренком, спостерігав за його роботою, уважно вивчав тонкощі щеплення та догляду за деревами. Згодом останній довірив йому посаду садівника, визнавши у ньому справжнього учня і продовжувача справи. До 1970-х років біля річки росла верба, на якій Макару вдалося прищепити грушу, що здивувало навіть досвідчених господарів.
Офіційне визнання Андріївський ліс отримав уже у 1990 році, коли його було оголошено заказником. Лісова частина охоплювала до двадцяти десятин і простягалася за садом у бік села Братське, ближче до річки. Тут росли не лише звичні для краю породи, а й рідкісні для степової зони дерева: блакитні ялини, каштани, берези, осокори, дуби, берест, акація, глід та багато інших листяних видів. У центрі комплексу розташувалася невелика водойма. Навесні вона наповнювалася талою водою і донині залишається природним осередком вологи.
Значення Андріївського лісу
Сформований на межі природних і штучних насаджень, Андріївський ліс став унікальним осередком життя серед аграрного ландшафту, зберігши популяції рідкісних видів рослин і тварин. Основу лісового масиву становить берестова діброва з ясенем, польовим кленом і липою, а сторічні дуби є живими свідками найдавнішого етапу формування цієї території. Його підлісок і чагарниковий ярус, представлений бузиною, кленом американським, білою тополею та іншими видами, створює сприятливі умови для існування різноманітної фауни.
