Між крутими схилами та тінями дерев балка Сажівка приховує більше, ніж здається на перший погляд. Вона була джерелом ресурсів, стратегічною місцевістю та осередком промислового розвитку у 19-20 століттях. З плином часу осередок став місцем відпочинку, натхнення та внутрішньої рівноваги для містян. Про те, як балка Сажівка формувалася як ресурсна, сакральна й промислова територія, читайте далі на dnepr.name.
Історія заснування та розвитку балки Сажівки
Найдавніші згадки про балку Сажівку сягають 13 століття, коли цю територію знали під короткою та промовистою назвою — «Сажа». За переказами, саме тут добували сажу, необхідну для виготовлення пороху, що одразу надає місцевості стратегічного звучання. Недарма неподалік височіла фортеця Кодак — один з ключових оборонних пунктів регіону, зруйнований у 1711 році, але назавжди вписаний у місцеву пам’ять.
У 17 столітті балка Сажівка набула сакрального виміру. У її глибині було засновано монастир св. Миколая Чудотворця. Його доля, як і багатьох споруд того часу, виявилася трагічною, адже його зруйнували під час татарського нападу. Та зруйновані стіни не стерли легенд. За однією з них, ченці, передчуваючи небезпеку, сховали чудотворну ікону у підземеллях і замурували вхід. Вважається, що святиня і досі перебуває десь у надрах балки — невидима, але не втрачена. Хоча археологи не мають офіційних доказів існування монастиря, мешканці Старих Кодаків переконані, що у ярах і схилах приховані залишки мурів та підземних ходів.
19 століття принесло балці Сажівці іншу роль — індустріальну. Саме тоді тут з’явився чавуноливарний завод, що став частиною промислового розквіту Катеринославської губернії. Архівні джерела свідчать, що підприємство працювало до початку 20 століття, після чого поступово занепало і зникло з економічної мапи регіону. У сучасному контексті його руїни, мов мовчазні свідки промислової епохи, губляться серед густої зелені балки, створюючи несподіваний контраст між дикою природою та слідами людської діяльності.
Образ «білої панни» став для балки Сажівки не просто легендою, а частиною її внутрішнього пейзажу. Кажуть, у тих місцях, де схили різко сходять до води, інколи стає незвично тихо, а повітря ніби холоне — саме там з’являється постать у світлому вбранні. Вона не лякає та не кличе за собою, лише дивиться у бік Дніпра, ніби й досі шукає серед хвиль обличчя свого коханого. Для місцевих це не примара, а радше тінь давнього кохання, яке не знайшло спокою ні у житті, ні після смерті.
Не менш живучими є й оповіді про заховані скарби. У 19 столітті, у часи швидких змін і нестабільності, багаті купці нерідко шукали способів урятувати своє майно. За одним з переказів, один з них обрав для цього саме балку Сажівку — її гроти, природні ніші й заплутані ходи. Скарб нібито сховали так майстерно, що після смерті власника ніхто не зміг відтворити точне місце схованки. Час від часу у балці з’являлися шукачі, але жоден не повернувся з переконливими доказами знахідки. Через це її досі називають місцем, де багатство «не дається тим, хто шукає його заради самого золота».
Визнання та значення балки Сажівки
Балка Сажівка посідає особливе місце в історичному та культурному ландшафті Дніпра. Її унікальний рельєф — круті схили, глибокі яри та майже недоторкана рослинність — вирізняє цю територію серед більшості ландшафтів Дніпропетровщини. У давнину долина забезпечувала місто деревиною та сажею, а пізніше стала осередком промислової діяльності, залишивши по собі відчутний індустріальний слід. У сучасному контексті вона отримала нове визнання як простір відпочинку та внутрішньої тиші. Для мешканців міста балка стала місцем усамітнення, пікніків та фотосесій.
