Найбільшим металургійним підприємством міста на Дніпрі є «Дніпровський металургійний завод». Завод є не лише найбільшим, а й найстарішим металургійним підприємством Дніпра. Більш детально про його створення та вплив на екологію, ви дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepr.name.
Історія створення
Історія промислового гіганта нараховується вже понад 130 років. Проектування та будівництво почалося у 1885 році, всього за 2 роки він був зданий в експлуатацію. 22 травня 1887 року було створено завод імені Петровського, тоді він називався Брянський завод. Його збудували після відкриття Катеринославської залізниці, коли з’явилася можливість доставляти донецьке вугілля у великій кількості. Крім того, підприємство мало гарне водне сполучення по річці Дніпро з іншими регіонами.
На той момент у нашому регіоні спостерігалося промислове зростання.
На промисловому гіганті виробляли: ливарний та передільний чавун; сортовий, фасонний, листовий гарячекатаний прокат; кранові, рудничні та трамвайні рейки; спец. профілі для сільськогосподарської, автомобільної та вугільної промисловості.
Першим директором промислового комплексу став Олексій Михайлович Горяїнов. А першу доменну піч було запущено одночасно зі святкуванням 100-річчя Катеринослава. Завод впевнено рухався вперед, у 1888 році були створені бесемерівські та сіменс-мартенівські майстерні, а також рейкові та листовальцювальні цехи.
Завод у XX столітті
Підприємство на початку XX сторіччя нараховувало рекордну кількість співробітників – близько 7000. Такою цифрою не міг “похизуватися” жоден із заводів Катеринослава. У 1912 році створюється нове підприємство з виробництва мостових та металевих конструкцій, надалі воно стане окремим і називатиметься заводом імені Бабушкіна. У 1914 році Брянський завод займав перше місце з виплавки чавуну і друге – з виплавки сталі та виробництва прокату на території всієї Російської імперії.
Через рік його відвідує імператор Микола II. Щоб вразити імператора, приймається рішення збудувати власну церкву імені Миколи II. Її збудували спеціально близько до заводської території. Церкву оформили у поєднанні стилів: традиційного православного стилю, необароко та неокласицизму. До приїзду імператора закінчити будівництво церкви не встигли, її добудували пізніше. А в 1929 році взагалі закрили. Але не знесли, а залишили як пам’ятник архітектури, і за 57 років на його місці відкрили Будинок органної музики.
У 1917 році почалися масові саботажі робітників. Виробництво помітно скоротилося: працювало лише 3 доменні печі, а виплавка чавуну була не більше 50%, інші цехи взагалі призупинили свою роботу, згодом усе це перейшло у справжню катастрофу. Влітку того ж року формують Червону гвардію Катеринослава із робітників, які переходять у наступ, борючись проти гайдамаків із Центральної Ради. Здобувши перемогу, вони допомагали формувати радянську владу в Катеринославі. В 1918 році комбінат також бере участь у революційних подіях, на ньому створюються штаби з оборони міста. Того ж року “Брянку” націоналізували.
Після закінчення складної ситуації та створення нової держави – СРСР, влада у 1921 році вирішує відновити економіку, до програми відновлення промисловості входить Брянський завод. Спочатку запускаються мартенівські печі, потім доменні, після них інші об’єкти комбінату. Починаються урядові замовлення, позиції підприємства зростають нагору. Брянський завод перейменовують, і він отримує ім’я Григорія Петровського.
У 1925 році промисловий гігант побив довоєнний рекорд, як і за випуском продукції, так і за кількістю співробітників – їх нараховувалося близько 17 000. Через кілька років важливим етапом історії стає відкриття коксового цеху і нової 100-тонної мартенівської печі. А 1931 року в нашому місті відбулася перша виплавка сталі з молібдену. Також підприємство займалося виготовленням металевих конструкцій із кремнистої сталі для будівництва Дніпрогесу в Запоріжжі. Чимало замовлень він виконує й інших республік Радянського Союзу.
У 1941 році після початку німецької окупації обладнання заводу евакуювали. Попри це, робилися спроби по запуску заводу, але всі вони були без успіху.
Після звільнення міста від німецьких фашистів підприємство одразу ж відновили. Його темпи зростання знову радують робітників та керівників.
Продовжуються нові винаходи. У 1957 році вперше застосовують кисень у конвертерному виробництві. У 1966 році велике підприємство за особливі заслуги нагороджують найвищою заслугою Радянського Союзу – орденом Леніна. Комбінат продовжує динамічно розвивається. У 1977 році впроваджується комплексна система управління якістю продукції.
У 1980-і роки в експлуатацію запускається відомий прокатний стан “550”, який ми всі бачимо проїжджаючи Заводською набережною. У 1991 році СРСР розпався. В Україні починається економічна криза, яка не могла, не позначиться на роботі промислового комплексу. Але у 1996 році завод намагається відновити свої колишні позиції.
Завод у XXI столітті
У 2004 році Міжнародний інститут чавуну та сталі включив підприємство до переліку найбільших виробників сталі.
У 1996 році прийнято рішення про приватизацію заводу. Далі слідує низка замін власників, втрата більшої частини потужностей, знос обладнання, відтік фахівців. Відсутність модернізації та капітальних ремонтів призвели до занепаду підприємства.
Вплив заводу на екологію Дніпра
ДМЗ є одним із підприємств, яке забруднює міське повітря. Дніпряни реєстрували петицію на сайті президента, просили вплинути на ситуацію з викидами Дніпровського металургійного заводу, які створюють загрозу життю та здоров’ю людей та навколишнього середовища. Взимку у деяких районах міста сніг випадав заводського кольору, міщани скаржилися на те, що неможливо відчинити вікна. У 2020 році завод значно знизив обсяг викидів, але це сталося через ремонти, простої та зменшення обсягів продукції.
Хочеться побажати, щоб надалі завод-гігант зберіг потужності та розвивався, як і весь наш мегаполіс.