У нашому місті розташовано чимало промислових гігантів як старого, так і нового часу. Про те, як розвивався НТЗ, з’явилася “Інтерпайп Сталь”, а також які у них викиди в атмосферу – дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepr.name.
Як з’явився Нижньодніпровський Трубопрокатний Завод?
Історія підприємства розпочинається з 1890 року. Німецький підприємець Бернард Гантке вирішує створити рейкове виробництво, для цього він бере в оренду ділянку біля Брянського заводу. Вже за рік підприємство починає випускати продукцію: рейкові вироби, заклепки, болти, цвяхи, дроти та милиці для кріплення рейок. До початку ХХ століття було закуплено 250 верстатів та машин, які наводилися в дію п’ятнадцятисильною паровою машиною, встановили 15 чанів для кислоти, 25 нагрівальних печей, 3 локомобілі. Працювало близько 500 працівників, що дозволяло виробляти щороку 500 тисяч пудів.
У 1909 році німецький бізнесмен приймає рішення про розширення виробництва. Гантке дуже пощастило, оскільки він купив невеликий завод “Франко-російські майстерні”, який майже втратив свою товарну цінність, завдяки чому придбав його за дуже низьку ціну. Підприємство почало розташовуватись вже на лівому березі, де ще не було щільної забудови, це дозволяло без проблем розширювати виробництво до гігантських розмірів.
Через 2 роки після переїзду завод розпочинає реконструкцію та освоює новий профіль виробництва – цільнокатані труби. Також німецький господар починає будівництво трубопрокатного цеху, купуючи кілька трубопрокатних установок. У 1912 році на підприємстві вирішують зайнятися медичним забезпеченням співробітників, для цього створюють лікарняну касу. У тому ж році працівники влаштували масштабне страйкування, вони були незадоволені умовами праці, масово написавши заяву на звільнення. Робітники у складі 286 осіб, думали, що їх почують, проте їх не почули і всіх звільнили, найнявши на їхні місця 160 нових співробітників.
У 1913 році вводиться в роботу трубопрокатний цех, за перший рік випускаючи 3000 тонн труб. Також працюють цех холодного штампування та механічний.
Націоналізація заводу та його подальший розвиток
У 1914 році підприємство націоналізують через Першу Світову війну. Відбувається перепрофілізація виробництва: внаслідок переходу на “військові рейки” виготовляються деталі для гранат, снарядів та шрапнельні склянки. За кілька років запроваджується 8-годинний робочий день, виготовлення продукції скоротилося в 5 разів.
У 1920 році після закінчення бойових дій і закріплення радянської влади в Катеринославі починається поступове відновлення заводу. Починають свою роботу два цехи – пресовий та болторізний.
Наступного року до складу підприємства входить колишній цегельний завод, його переробляють на ливарний цех. У 1923 році неквапливо, але впевнено зростає обсяг продукції, що виготовляється, який вже досягає позначки в 10500 тонн, а кількість співробітників збільшується до 2100 осіб. На заводі вирішують зайнятися дозвіллям своїх працівників, відкривається клуб “Робочий відпочинок”. Але завантаження ще була нестабільне, а виплата заробітної плати низька, що призвело до різних страйків, але керівництво не розгубилося і звільнило всіх призвідників.
У 1924 році запускається пресовий цех, на якому виробляють болти, заклепки, шайби та кільця. Вже через рік підприємство вийшло з кризи і несподівано стає одним із лідерів металургійної продукції, того ж року свою роботу розпочинає довгоочікуваний трубний цех.
Також вводяться нова турбіна з потужністю 100 кВт та два нові котли, у кожного площа нагріву становила 400 квадратних метрів. Поліпшується соціальне забезпечення, з’являються ясла для дітей працівників. Число співробітників збільшується до 4000 осіб.
У 1927 році на трубопрокатному заводі впроваджують принцип чіткого розподілу праці та кола обов’язків, і встановлюється мінімум робочого виробітку, який впливає на оплату. Підприємство продовжує розширюватись, у виробництво запускають 10 нових німецьких гвоздильних верстатів. Виробництво досягає своєї рекордної позначки – 16 600 тонн. З’являється у заводу і своя преса, газета виходить під назвою “Ехо”, а надалі називалася “Придніпровський металург”.
Наприкінці 20-х років промислове підприємство стає найпотужнішим з виробництва болтових і дротяно-цвяхових конструкцій. У 1931 році відкривається новий цех – мартенівський, вага печі складала 60-тонн. Через чотири роки металургійний завод розширює виробництво, починаючи виробляти залізничні колеса.
Після Другої Світової війни завод реконструювали, а у 1955 році запустили трубоелектрозварювальний цех.
У 90-х роках завод придбала компанія “Інтерпайп”.
Існує музей історії Нижньодніпровського трубопрокатного заводу. Музей розділений на 6 залів, залежно від періодів, починаючи з 1891 року до незалежної України. Завдяки експонатам охочі можуть дізнатися про те, як розвивалося металургійний гігант та подивитися на зразки старих труб та коліс.
У 2021 році відбулася виставка на 20-метровому екрані, присвячена історії Нижньодніпровського Трубопрокатного заводу.
Негативний вплив на екологію
Своїми шкідливими викидами завод забруднював атмосферу лівобережної частини нашого міста.
Але після закриття мартенівської печі у 2012 році та цілої низки заходів, екологічна ситуація в місті стала набагато кращою.
Перший металургійний завод незалежної України
У 2012 році поряд зі старим гігантом, було збудовано новий – “Інтерпайп Сталь”. Він став першим металургійним заводом, збудованим за часів незалежності України. Є одним із найбільших у Східній Європі. Потужність підприємства становить 1,32 млн. сталевої круглої заготівки на рік. При будівництві застосували безліч інноваційних рішень, процес виробництва автоматизували, завдяки цьому в одному цеху може бути лише кілька людей. З архітектурного погляду завод виглядає шедеврально, поєднуючи в собі сучасні артінсталяції.
“Інтерпайп Сталь” при виготовленні продукції використовує електродугову піч, двопозиційну установку піч-ківш, дві машини безперервного лиття та установку для вакуумування сталі.
Усього було створено близько 700 робочих місць.
На підприємстві запровадили “зелені” технології. Завод має замкнутий цикл системи та не зливає відходи у річку Дніпро, сучасну систему газоочищення та газовиділення, а також шумоізоляції. На відміну від свого старого “колеги” поруч, практично не забруднює природу. Тому компанія змогла скоротити викиди у 2,5 рази у довкілля, скоротити споживання газу у 10 разів, а також у 2,2 рази зменшити енерговитрати на виготовлення продукції, викиди становлять нижче 250 кг/сталі, що є в межах норми ЄС. Компанія продовжує проводити заходи щодо очищення повітря та модернізує своє обладнання.
“Інтерпайп” експортує продукцію для залізничної, трубної та машинобудівної промисловості. Є великим податковим платникам до міського та державного бюджету, сплачуючи близько 150 мільйонів гривень на рік.
Також на заводі проводять екскурсії для школярів, студентів та всіх охочих. Люди можуть на власні очі побачити сучасний процес металургійного виробництва.
Бажаємо підприємству не зменшувати обертів та продовжувати заходи щодо очищення повітря у нашому регіоні.