Нам із вами пощастило двічі: і живемо у Дніпрі, і Дніпро поруч. У літню спеку найкраще з розбігу пірнути у дніпровську хвилю. Ну, гаразд, не в хвилю, у стоячу воду зеленого кольору. Але все одно добре. Сьогодні у Дніпрі пляжів значно менше, ніж 30 років тому. Але більше, ніж у XIX столітті. Далі більше на dnepr.name.
Мокра справа
У XIX столітті для дозвілля жителів Катеринослава були організовані міські сади, парки, сквери. А от організованого доступу до води не було. Напевно хтось десь купався, але щоб зробити громадський пляж – такого не було. Вся берегова лінія була віддана під пристані, причали, лісопильні майстерні, вантажно-розвантажувальні місця. Під те, що приносило живі гроші. Та й не знав тоді ніхто про таку організацію відпочинку, як пляж. Це нововведення прийшло разом із радянською владою.
На початку ХХ століття для платоспроможних мешканців Катеринослава збудували купальні. Вони являли собою збиті з дощок будиночки, які стояли на палях. У будиночках залишали верхній одяг та особисті речі та по дерев’яних містках спускалися у Дніпро. Глибина у місцях купання була невеликою, півтора метри. Купальні ділилися на чоловічі та жіночі, за вхід брали 10 копійок.
Острівне життя
Острів Богомоловський (сьогодні – Монастирський) користувався у жителів Катеринослава популярністю. Особливо у літні місяці. Берегова лінія використовувалася для відпочинку біля води, в тому числі купання. Сюди переправлялися човнами і влаштовували пікніки.
Сьогодні Монастирський острів – єдиний острів у межах міста, де можна цивілізовано позасмагати та поплавати, і нижче ми до нього ще повернемося. Але в XIX столітті і в першій третині ХХ століття зовсім не він був найвідомішим островом Катеринослава, пристосованим для відпочинку біля води. А Воронцовський острів, якого зараз вже нема.
Воронцовський (інша назва – Становий) острів практично сусідив із Богомоловським. Він тягнувся вздовж перших трьох масивів нинішнього житлового масиву Перемога. Довжина острова складала чотири кілометри,
ширина – півтора кілометра. Острів притягував своїми дубовими гаями, ромашковими галявинами, луками, чагарниками шипшини та барбарису. І, зрозуміло, чудовими умовами для купання. Сьогодні Воронцовський острів – тінь батька Гамлета. Він був поглинений водами Дніпра, що піднялися при будівництві в 1932 році Дніпрогесу.
Змінюваність влади
До революції 1917 року Богомолівський острів (як і Воронцовський) перебував у приватному володінні. Прізвище чергового господаря знаходило відображення у назві острова – Рябінінський, Бураківський, Богомоловський. Після революції острів став власністю нової держави та отримав назву острів Комсомольців, яке згодом трансформувалося у Комсомольський острів.
Як зона відпочинку острів сформувався якраз між революцією та Другою Світовою війною. 1930 року міська влада видала указ, який передбачав реконструкцію парку Шевченка, приєднання острова до парку та спорудження пішохідного мосту. Однак тоді нічого цього не було зроблено. До острова продовжували діставатися човнами.
Післявоєнний період
Черговий етап розвитку пляжного відпочинку розпочався у 50-х роках ХХ століття. Було затверджено генеральний план розвитку міста та почалися масштабні роботи. Було зведено пішохідний міст на Комсомольський острів, переселено людей, які постійно проживали на острові, знесено старі житлові та господарські приміщення.
Розміри острова тоді були скромнішими, ніж зараз. Фактично, за Мерефо-Херсонським мостом він уже й закінчувався, далі йшла лише вузька смужка суші. Намита піщана коса за мостом, де зараз знаходиться пляжна зона, зробила острів удвічі довшим.
У 1955 році дніпропетровський міськвиконком видав спеціальний указ, який регламентував роботу міських пляжів. В указі перераховувалися місця, відведені під купання: Комсомольський острів, водна станція заводу Карла Лібкнехта та острів Шевський (який багато хто чомусь іменує Шефським). Місця для купання та річкове дно попередньо вивчали водолази, а самі пляжі в обов’язковому порядку укомплектовувалися рятувальними вежами. Купатися можна було з восьмої ранку до восьмої вечора. Через рік було дозволено купатися на пляжах Зеленого острова та на водній станції заводу Комінтерну. Час відвідування пляжів було збільшено з шостої ранку і до дев’ятої вечора.
Неможливо не зупинитись на острові Шевському. Вже у 30-ті роки ХХ століття він почав оформлятися як одне з найулюбленіших городянами місць для проведення дозвілля. На той час набирав популярності відпочинок на човнах. Комсомольський острів уже тоді був досить багатолюдним, тому багато хто у вихідні виїжджав човнами на Шевський острів. У повоєнний час острів облагородили, збудували пристань і павільйон. До кінця 1970-х років сюди постійно приїжджали відпочиваючі. Але вже на початку 90-х, коли з’явилося багато інших місць для відпочинку, про острів почали забувати. Сьогодні острів уже заріс травою та чагарниками i перетворився на дуже дике місце.
У самому центрі сучасного Дніпра причаївся ще один острів, який колись був дуже відвідуваним. Називається він Зелений. Знаходиться він біля Старого мосту ближче до лівого берега. У 50-60-х роках минулого століття – дуже популярне серед дніпропетровців місце для пляжного відпочинку. Добиралися на Зелений острів річковим трамвайчиком. Потім, як і у випадку з Шевським гостром, настала епоха занепаду. Усі будівлі Зеленого острова перебувають у напівзруйнованому стані. Відновлення цієї зони відпочинку коштує дорого, тому в найближчому майбутньому культурно відпочити тут неможливо.
Але найпопулярнішими і відвідуваними були все ж таки пляжі Комсомольського острова. Особливо після побудови канатної дороги. Яка значно скорочувала шлях до заповітних пляжних пісків.
Любили жителі міста влаштовувати і імпровізовані пляжі на територіях, які не були призначені для цього. Наприклад, у 1970-х роках користувався популярністю штучний мис, на якому невдовзі розгорнулося будівництво готелю «Парус».
Новий час
Зі здобуттям незалежності в черговий раз змінилася локація пляжних місць міста. Змінилася у бік скорочення. Берегову лінію вздовж житлового масиву Перемога забудували ресторанами та нічними клубами. Території, які раніше займали купальники та рибалки, виявилися закритими для вільного відвідування. Екологічна ситуація призвела до того, що кількість офіційних дозволених для відвідування пляжів регулярно скорочувалася. Пляжі у парку Воронцова, у Придніпровську та на Сонячному працювали залежно від того, наскільки вони були безпечними у конкретний момент часу. Вода перевірялася на наявність збудників інфекційних захворювань, на сольовий склад та інше. Якщо відхилень від норми не було, пляж оголошувався офіційно відкритим.
Офіційно дозволених для купання місць у Дніпрі немає. Можливо, якийсь пляж відчинять. Але що це змінить загалом, незрозуміло. На косі біля житлового масиву Перемога – купаються, на косі біля житлового масиву Червоний камінь – теж, на Монастирському острові тим більше. Фахівці вже втомилися пояснювати, чим небезпечні купання у місцях, які не підготовлені та не обладнані для пляжного відпочинку: у таких місцях не вивчають дно водоймища, там немає рятувальників, немає пункту надання первинної медичної допомоги. Іншими словами, ти купаєшся на свій страх і ризик, і в екстремальній ситуації залишишся без допомоги.
