Брудна історія: як у Катеринославі-Дніпрі вирішували проблеми зі сміттям

Вважається, що перші крислаті капелюхи, на кшталт мушкетерських, з’явилися як захист від сміття та нечистот. Раніше люди не соромилися викидати сміття у вікно і звідти ж зливати помиї та інші відходи. Сміттєва купа – не найприємніше видовище, але це такий самий свідок історії, як єгипетська піраміда або скіфський курган. І якщо розвинути думку у правильному напрямку, то і зі сміття можна робити гроші. Далі на dnepr.name.

Простий приклад

В одній зі своїх книг Михайло Веллер описував заповзятливу молоду людину радянської епохи. Він знайшов швейну фабрику, де щомісяця накопичувалися відходи виробництва: обрізки тканин, клапті, ганчірки. Вивозити відходи самостійно та платити за їхню утилізацію було для фабрики накладно. А через два квартали стояв завод із виробництва оптичних приладів, де у великому дефіциті було протирочне ганчір’я. Молодий чоловік наймав за п’ять карбованців гужовий транспорт і вивозив обрізки з території фабрики. За це йому платили 150 карбованців. Він віз їх на оптичний завод, де отримував ще 150 карбованців. Директори обох підприємств молилися на рятівника, а він за один день заробляв як професор вишу за місяць.

На ранніх стадіях

Точно не відомо, хто перший вирішив вивозити сміття з міст, змусити населення платити за це, саме сміття переробляти та продавати. Але це буде дещо пізніше. А як були справи зі сміттям в Катеринославі і взагалі в дореволюційній Російській імперії? Судячи з описів сучасників, не дуже добре. Тоді міста були не такі великі, народу менші, сміття, відповідно, теж. Але проблеми із утилізацією відходів все одно були.

Наприклад, у першій половині ХІХ століття сміття викидали прямо з вікон. Але це швидше можна вважати естетичною проблемою, ніж екологічною. Сміття тоді являло собою, найчастіше, харчові відходи. Вони розкладалися досить швидко і не впливали на екологію та санітарно-епідеміологічну обстановку.

Питання стає гострим

А ось з другої половини XIX століття, коли по всій Європі почали з’являтися фабрики та мануфактури, проблема утилізації вторинної сировини стала на повний зріст. На той час вже сто років існувала висунута медиками теорія про взаємозв’язок між епідеміями і відходами. Тож за утилізацію сміття та інших відходів відповідали спеціальні люди. Вранці катеринославські сміттярі збирали з міських вулиць ганчірки, кістки, биту цеглу. Ганчірки продавали лахмітникам, биту цеглу – будівельникам. Будь-які знайдені металеві вироби взагалі вважалися подарунком долі, метал тоді коштував дорого. Відходи, що залишилися, вивозили в бочках за місто і залишали на звалищах. На сміттєзвалищах уже тоді було багатолюдно, оскільки навіть із зовсім непотрібних відходів можна було знайти щось корисне.

Сміття у соціалістичній державі

У СРСР сміттєвої проблеми практично не було. Заготівлею утильсировини відали численні державні контори, а керівництво цими роботами здійснювалося на загальносоюзному рівні. Побутового сміття було мало. Не в останню чергу тому, що у Союзі не було нічого одноразового. Кошики, авоськи, матер’яні сумки – все це використовувалося неодноразово і багато років. Газети та непридатні до читання книги відкладалися в макулатуру, техніка (магнітофони, телевізори, велосипеди та ін.) лагодилася, одяг молодші брати чи сестри доношували за старшими. Система збору вторинної сировини була налагоджена і працювала як швейцарський механізм: пляшки, скло, метал та макулатуру здавали за гроші. Тому сміттєві полігони в Радянському Союзі росли дуже повільно, а великі території та звичка на всьому заощаджувати дозволяли не хвилюватися, що сміттєва проблема стане нерозв’язною.

Їхні звичаї

А як щодо проблем зі сміттям у розвинених країнах?

Німеччина. Тут ще з кінця 80-х років минулого сторіччя склалася традиція роздільного збору сміття. На кожному майданчику, приписаному до кожного конкретного житлового будинку, повинні стояти три контейнери. Перший – для харчових відходів, другий – для пластику, третій – для паперу та картону. Для скляних банок та пляшок є громадські контейнери на вулицях. Тару від напоїв здають за гроші, для цього біля кожного великого супермаркету встановлені спеціальні приймачі. У себе на кухні можна сортувати сміття як завгодно, головне, правильно розкласти його потім по контейнерах. Штрафи за недотримання цих правил серйозні.

Франція. Тут не можна викидати сміття у зав’язаних пакетах. Треба висипати вміст в контейнер, щоб робітники, які вивозять сміття, могли побачити, що саме знаходиться в контейнері. В іншому випадку його просто залишать на місці і не вивозитимуть. І тоді на громадянина чекає неприємна розмова з сусідами.

Італія. Великогабаритні відходи тут вивозять на звалище спеціальні компанії. Деякі предмети побуту, наприклад, стару пральну чи швейну машину, шафу, диван, безкоштовно вивозять муніципальні служби.

Канада. Мешканці всіх домоволодінь отримують від місцевої влади спеціальні різнокольорові контейнери, в які складають сміття. Винятково згідно кольору. За правильним розділом сміття слідкують спеціальні інспектори.

Відходи та сучасне суспільство

Сучасна Україна входить до десятки найзасміченіших країн планети. Щодо сортування та переробки сміття взагалі плететься у хвості цивілізованих держав.

Кілька років тому було прийнято закон, який зобов’язує домогосподарства сортувати побутові відходи, щоб полегшити їхню подальшу переробку та утилізацію. Але якщо у західних країнах ця ідея прижилася, то в нас із тріском провалилася. Наш народ виявився не готовим окремо викидати скло, окремо папір, окремо харчові відходи. Тому від спеціальних контейнерів під різні відходи довелося відмовитись. 

Та й сортування саме по собі не вирішує жодних проблем, оскільки потрібна стовідсоткова утилізація залишкових відходів. А оскільки в Україні працює тільки один сміттєспалювальний завод, ні про які сто відсотків мови бути не може. Спалювання сміття – дороге задоволення. Особливо з дотриманням усіх екологічних та інших норм, які в Україні з її ресурсами дотриматись просто неможливо.

Іншою проблемою фахівці називають нестачу фінансування. В Україні на переробку тонни сміття виділяється десять євро. Країни Західної Європи витрачають на ці потреби на порядок більше.

А що у Дніпрі?

Сміття сьогодні на переробних підприємствах Дніпра сортують уручну. Першими найцінніше зі сміттєвих баків забирають бездомні чи просто господарські люди. Потім сміття вивозиться на полігон, де нехитра техніка сортує його у міру своїх можливостей. Габаритне сміття (наприклад, бачок від унітазу або старий телевізор) працівники полігону відбирають знову ж таки вручну. Все, що становить хоч якусь цінність, йде на переробку. Це приблизно 10-15% від загальної сміттєвої маси. Решта утилізується шляхом поховання. Придбати корейську або японську лінію для якісного сортування сміття не може дозволити собі жодне місто України, включаючи столицю.

Але що говорити про сортування, якщо проблеми зі звалищами побутових відходів виникають у місті із завидною регулярністю. Департамент екологічної політики міської ради постійно фіксує порушення з боку керуючих компаній. У кожному районі Дніпра періодично виникають стихійні сміттєзвалища, про це повідомляють ЗМІ, чиновники висловлюють занепокоєння. Через деякий час сміття вивозять. Потім знову повторюється те саме в іншому районі.

Замкнена петля часу.

Get in Touch

.