Імена видатних біологів, які чимало зробили для своєї країни у минулому столітті, мало хто знає. Хіба що фахівці. А тим часом ці люди чимало зробили для розвитку Дніпропетровського регіону, серед них – визначний український вчений-геоботанік, лісознавець, біогеоценолог Олександр Бельгард. Уславився, як засновник степового лісознавства, розробив нове вчення, за яким створювалися ліси у степах України, зокрема, і на Дніпропетровщині. Наскільки це важлива справа – створення лісів, здогадатися неважко, недарма їх називають легенями планети. Завдяки зусиллям Олександра Люціановича та його колег, вдалося змінити звичні степові ландшафти з користю для міст та селищ, які почали там з’являтися при активній забудові у середині минулого століття. Далі на dnepr.name.
Йшов за покликанням
Олександр Бельгард народився у лютому 1902 року у Литві, у маленькому містечку Лeнтваріс неподалік Вільнюса. Батько працював майстром на дротово-цвяховому заводі, мати опікувалася дітьми, а в родині їх було дев’ятеро. Олександр закінчив початкову школу, у 1913 році поступив до гімназії у Вільнюсі, що свідчить про неабиякі здібності хлопця з робочої сім’ї. Але у 1915 році життя родини круто змінилося, завод евакуювали до Катеринослава, з ним перебралися й Бельгарди.
На новому місці юнак одразу ж закохався у природу України. Спочатку подався на шестимісячні курси з підготовки лісових техніків при губернському земвідділі, по закінченню вступив у 1920 році до Гірничого інституту. Тоді саме стартувала передача приватних і монастирських лісів у державну власність, влада долучала до роботи спеціалістів. Олександр поєднував навчання з роботою у лісовпорядкувальних партіях, які багато мандрували по різних лісових угіддях. І настільки захопився природою лісу, що змінив навчальний заклад, вступив до Інституту народної освіти. По завершенню навчання працював на кафедрі ботаніки у відомого вченого Георгія Висоцького. Під його впливом юнак обрав об’єктом дослідження Самарський ліс – найбільший масив у степах України.
Перші успішні дослідження
Під керівництвом професора Висоцького Олександр ретельно проводив дослідження Самарського лісу на Дніпропетровщині і дійшов висновку: тут збереглися з давніх часів залишки тайгової рослинності. Це було цікавим відкриттям, адже клімати Сибіру та України істотно відрізняються. Підготував матеріали, де виділив понад 30 типів лісових угруповань: діброви, бори, гайки, вільшняки з характерними для них видами дерев. Талановитого ентузіаста помітили, у 1933 році запропонували посаду завідувача кафедри геоботаніки і вищих рослин у Дніпропетровському державному університеті. Через кілька років захистив кандидатську дисертацію.
Програму для подальшої роботи для Олександра Бельгарда та його молодих колег розробив професор Висоцький. З 1926 до 1940 року ботаніки вивчали південний схід України за флористичним складом, фітоценотичною структурою, ґрунтом, типами природних лісів у долинах Дніпра, Самари, Орелі, Вовчої, Інгульця. Молоді науковці організували у 1932 році біологічну станцію на березі Самари, поблизу села Андріївка Новомосковського району, яка працювала не один рік.
Наукові праці на практичних дослідженнях
Коли почалася Друга світова війна, Бельгард разом із колегами евакуювався до Краснодарського краю, викладав у школі біологію. Після визволення Дніпропетровська повернувся на посаду завідувача кафедри геоботаніки, з 1944 року ще й допомагав поновлювати міський ботанічний сад. У 1947 році захистив докторську дисертацію, отримав посаду декана біологічного факультету. Матеріали, які зібрав у дослідженнях українських степів, виклав у 1950 році у монографії “Лесная растительность юго-востока УССР”. Інтерес науковців тих часів викликали його положення про нову науку – степове лісознавство.
Україні дуже важливо було поновити знищені війною ліси та висадити нові, тому ініціативу Бельгарда щодо створення у 1949 році Комплексної експедиції Дніпропетровського університету з вивчення лісів степової зони України підтримали на високому рівні. До складу експедиції увійшли досвідчені геоботаніки, зоологи, ґрунтознавці, гідрологи, кліматологи та багато інших спеціалістів. Протягом 10 років – з 1950 до 1960 року – науковці обстежували важливі ліси степової зони у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях. На Дніпропетровщині увагу фахівців привернули Комісарівський, Грушеватський, Велико-Михайлівський, Обухівський ліси.
Результати багаторічної праці
Здавалося, Олександр Люціанович не знав утоми. Крім викладання в університеті та підготовки експедицій по лісах, долучився ще до експедиції Міністерства сільського господарства УРСР. Ці спеціалісти намагалися визначити причини всихання дерев та шляхи їхнього порятунку. На республіканській нараді 1957 року принципи, розроблені Олександром Бельгардом, визнали кращими і рекомендували для застосування на практиці лісового господарства України. І були вони, як підтвердило майбутнє, дуже успішними та плідними.
Свій багаторічний досвід професор Бельгард узагальнив у праці “Степное лесоведение”, яка вийшла у 1971 році. Науковець висвітлив проблеми структури, екології, типології, розвитку лісових екосистем у степах, охарактеризував природні та штучні лісові масиви. Розроблена дисципліна незабаром увійшла до програми багатьох вищих навчальних закладів СРСР, ці матеріали продовжують використовувати й у 21 столітті. Одним із найважливіших відкриттів професора Бельгарда науковці вважають метод екологічного аналізу рослинного покриву, заснований на розробленій ним схемі форм життя – екоморф.
З 1968 року поновила дослідження Самарського лісу створена ще до Другої світової війни відомим ботаніком Комплексна експедиція, де під керівництвом Бельгарда заклали експериментальні пробні ділянки. Там, де працювала у 1932 році біологічна станція, розгорнувся міжнародний біосферний стаціонар, якому у 2002 році присвоїли ім’я Бельгарда. Зібрані експедицією матеріали висвітлювали науковці протягом кількох років у щорічних тематичних збірниках “Питання степового лісознавства”.
Яким запам’ятали видатного вченого його друзі?
За роки своєї діяльності Олександр Люціанович випустив 150 праць, підготував 10 докторів наук і понад 25 кандидатів наук. Відомий український письменник Іван Шаповал називав його справжнім поетом лісу, людиною великої душі і шляхетного серця. Колеги згадували Бельгарда, як чоловіка дуже розумного, доброго, відкритого, мудрого, захопленого своєю справою. Олександр Люціанович зумів зберегти ту аристократичну інтелігентність, яка так приваблювала оточуючих. Вражав енциклопедичністю знань, високою освіченістю і культурою, навіть у похилому віці вирізнявся гарною дикцією, талантом гарно розповідати. Був постійно у роботі, захоплював нею інших, мав чимало ідей, якими охоче ділився. Олександр Люціанович завжди знаходився у центрі подій і, мов магніт, притягував своїм ентузіазмом.
В одному з останніх інтерв’ю Олександр Бельгард виклав своє життєве кредо, якого чесно дотримувався завжди: “Працювати треба так, щоб ще за життя переконатись, що твій труд приносить користь людям”. Професор Бельгард пішов з життя у серпні 1992 року, проводжати його зібралося чимало людей. Він залишив по собі не лише чимало цінних праць, практичних рекомендацій та матеріалів, які залишаються актуальними і на початку 21 століття. А ще й добру пам’ять та світлі спогади, що не менш важливо.