Постать відомого діяча Катеринослава Антіна Степановича Синявського добре відома у колах науковців: економіко-географ, історик, економіст, педагог, доктор географічних наук. Його ім’я здебільшого згадується у зв’язку з діяльністю Катеринославського комерційного училища, яким Синявський успішно керував на посаді директора, але був він і видатним вченим-географом. За часів радянської влади заслуги цієї людини були незаслужено забуті, а повернув йому чесну славу вже у роки незалежності України дніпровський історик, професор Віктор Заруба. Далі на dnepr.name.
Борець проти існуючого режиму
Народився Антін Синявський у липні 1866 року у селі Веприк Васильківського повіту Київської губернії у сім’ї священника. З юності не бачив себе у духовному сані, як вважалося традиційним у таких родинах. Ще коли навчався у Першій Київській класичній чоловічій гімназії, почав відвідувати літературний гурток, познайомився з родинами Косачів, Старицьких, Лисенків, Комарових, звідки походили видатні українські діячі. Це й визначило його подальшу долю. Хлопець поступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира, саме тоді захопився ідеями Михайла Драгоманова, увійшов до організації “Вільний Союз”. Допомагав перевозити з-за кордону та розповсюджувати українські книжки, за що був заарештований фактично напередодні випускних іспитів. Викладачі поклопоталися, аби обдарованому юнаку таки дали можливість отримати диплом.
Антіна вислали до Вологодської губернії, але, завдяки клопотанню професорів Антоновича та Іконникова, довго він там не перебував. Синявський поступив на природничий факультет Московського університету, однак і звідти мусив поїхати, складав іспити на диплом вже у Новоросійському університеті в Одесі. Третім дипломом став документ юридичного факультету. Активна робота в Українській громаді призвела до того, що Синявському заборонили викладати у навчальних закладах Російської імперії.
Як мандрував різними містами та працював у Катеринославі
Покровителі знову допомогли, добилися дозволу скласти магістерські іспити у Варшавському університеті з ад’юнкт-доцентурою гірничої статистики. Однак Антін не заспокоївся, громадську діяльність продовжував, і вдруге отримав заборону на викладання через зв’язки з польськими соціал-демократами. І знову вже вкотре друзі допомогли. Молодий спеціаліст отримав посаду директора навчального закладу спочатку у Лодзі, потім – у Білостоці, далі перебрався до Катеринослава, де став директором Катеринославського комерційного училища.
Як тільки прибув до центру губернії, Антін одразу ж став одним з співзасновників Наукового товариства при гірничому училищі. У 1903 році ініціював створення Катеринославської вченої архівної комісії, працюючи при ній, як редактор “Літопису”. Захопився етнографією, їздив у археологічні та етнографічні експедиції та на розкопки разом із видатними вченими Яворницьким і Новицьким. Коли почалися революційні зміни, теж не залишився осторонь, у 1918 році працював у Міністерстві освіти УНР, у 1919-му – входив до Департаменту середніх шкіл Міністерства народної освіти гетьманату Скоропадського у Директорії. Київ покинув разом з урядом Директорії, але за кордон не емігрував, а вирішив співпрацювати з новою владою.
Праця на благо географії у довоєнні роки
Лише після припинення своїх мандрів по імперії Антін Синявський зміг приділити увагу науці, яка його дуже приваблювала – географії. У 1920-х роках працював завідувачем кафедри економіки, географії, сільського господарства, науковим співробітником Історичної секції Української академії наук. Увійшов до складу комісії Дніпрогесу. Науковець встигав все та всюди, до найвагоміших його заслуг дослідники відносять теорію економічного районування України, розробки щодо геополітики України та Близького Сходу на початку 20 століття.
Особливої уваги – на думку науковців – заслуговують праці, підготовлені за замовленням видавництва “Пролетарій” у 1920-ті роки: “Бібліографія продуктивних сил України”, “Нарис економгеографії СРСР”, “Методологія і методика економічної географії”.
Цікаво, що при такому сумнівному для радянського вченого походженні, більшовики Синявського не чіпали та дозволяли працювати. Напевне, репресії 1930-х років його не оминули б, якби Антін Степанович не зорієнтувався раніше – поїхав на Далекий Схід. Там завідував кафедрою економічної географії у Благовіщенському агропедінституті з 1931 до 1934 року, потім перейшов до Владивостоцького педагогічного інституту. Далі був Сталінградський педагогічний інститут, а у 1936 році вчений перебрався до Криму. Там працював завідувачем кафедри фізичної географії Кримського педінституту. З 1939 до 1942 року мешкав на Кавказі, на той час вже у вченому званні професора Синявський викладав у Кабардино-Балкарському педінституті.
Дослідження та наукові праці повоєнних часів
У роки Другої світової війни Синявський продовжував змінювати міста, можливо, така далекоглядність і врятувала його від арештів. Збереглася інформація, що професор повертався на деякий час до окупованого Києва, а у 1943 році виїхав до Львова, далі – до Кракова на зустріч з митрополитом Шептицьким. Потім Антін Степанович довгий час постійно змінював вищі навчальні заклади декількох областей: у 1944 році – Сімферопольський університет, з 1944 до 1946 року – Ростовський, у 1946-1948 роках – Черновицкий, з 1948 до 1949-го – Кіровоградський, з 1949 року – Краснодарський.
Паралельно з викладанням і висвітленням освітніх проєктів Синявський продовжував свої наукові розробки теоретико-методологічних основ економічної географії. Високу оцінку колег отримали його праці про економічні зрушення у степовій Україні, торгівлю СРСР з Близьким Сходом, спеціалізацію сільського господарства України. На початку 21 століття дослідники випадково відшукали 2 загублені важливі праці професора: “Спеціалізація сільського господарства України” – у Центральному державному історичному архіві Львова, а у Чернівецькому обласному державному архіві – “Фізико-географічні райони Чернівецької області”. Викладена там цінна економіко-географічна інформація стала у пригоді сучасним науковцям.
Останні роки життя славетного географа
Наприкінці 1950-х років минулого століття науковець вирішив зупинитися у своїх мандрах, вийшов на заслужений відпочинок, перебрався до Сімферополя. Онук Олександр згадував дідуся, як людину енергійну та впевнену: “Коли він приїхав до Києва, то одразу ж навідався до свого колишнього будинку на Лук’янівці. Багато мандрував містом. У своєму незмінному капелюсі, з палицею в одній руці та портфелем – в іншій. Ходив дуже швидко, я ледве за ним встигав. Трамвай зупиняв, піднімаючи палицю, і там, де йому зручно, а виходив за тим же принципом – просив зупинити у конкретному місці, а не на зупинці. Найцікавіше те, що йому беззаперечно підкорялися”.
Пішов із життя Синявський у лютому 1951-го, вченому виповнилося 84 роки. Дивовижно, але факт: схильність до зміни міст позначилася й на місці поховання вченого. Після ліквідації цвинтаря у Сімферополі у 1987 році прах Синявського перенесли на Лісовий цвинтар у Києві, чим опікувався онук вченого Олександр.
Оцінка заслуг сучасними науковцями
Дослідники 21 століття відзначають помітну різнобічність наукових економіко-географічних інтересів у працях вченого. Він розглядає складові антропогеографічної і природно-географічної парадигми, комплексно-територіальні, регіоналістичні ідеї, аналізує дослідження загальносвітових, міждержавних господарських стосунків, зважує проблеми економіко-географічного світознавства, країнознавства. Дослідник О. Нагірняк відзначає Синявського, як відомого розробника і теоретика геополітики, першого викладача економічної географії у вищих навчальних закладах Російської імперії. А науковець В. Руденко дякує професору за закладені теоретично-методологічні основи української економічної географії, а також географії політичної та історичної, за методики викладання цього предмету у школах та вищих навчальних закладах.
Вперше згадали про заслуги та розробки професора Синявського у 1993 році, коли у Києві вийшли його “Вибрані праці”, підготовлені українським дослідником Білоконем. Через 3 роки після цього свою книгу випустив київський дослідник Руденко: “Професор Антін Синявський – подвижник української географії”. Найповнішою розвідкою про цю незвичайну особистість стали монографії професора Заруби “Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність” (1993 рік) та “З вірою в українську справу. Антін Степанович Синявський” (2003 рік).
Вшанування пам’яті від нащадків
Інтерес до праць та особистості вченого-дніпрянина з боку науковців не залишився непоміченим громадськістю. На фасаді колишньої споруди Комерційного училища, де був директором Синявський, з’явилася меморіальна дошка, на якій увіковічнили імена колишніх викладачів Антіна Синявського, Дмитра Дорошенка та Дмитра Яворницького. Кошти на цю відзнаку виділила донька Синявського – Ніна. У процесі декомунізації ім’я Синявського присвоїли вулиці у південно-західній частині Дніпра, вона є головною у селищі Мирний. Ще пам’ять катеринославського вченого вшанували у назві своїх вулиць мешканці Львова та Чернівців.